Олесь Бердник - Хто ти?

Генріх хоче запитати, хто він такий — Великий Невідомий, але вчасно стримує себе. Згадує, що тут він не має права запитувати, його право й обов’язок лише відповідати. І він тихо, але твердо видихає:

— Готовий…

— Бачу, — каже Великий Дракон, і його темні очі в прорізах балахона викрешують іскри, — що тобі хотілося б знати ім’я Великого Невідомого. Забудь про це. Навіть фюрер називає його «Той». Умій приймати нові істини просто, без роздумів. Відкинь усе, що дає плебеям зниділий лібералізм. Різець творця — нещадність. Ми — глина грядущого ґенія. Відкинувши страх і вагання, слухай волю його. Стань його воїном і співучасником торжества. Слова — дим. Обіцяй що завгодно, лай кого завгодно — капітал, плутократів, євреїв, комуністів, імперіалістів, — але пам’ятай: сильні — підніжжя творчого поступу Великого Невідомого. Капітал — наше джерело. Лаючи його перед плебеями, ми маємо його старанно оберігати і втаємничувати. Ти збагнув?

І останній спогад. Великий збір усіх членів ложі. Чорні балахони, повна тиша, аж чути коливання вогню свічок у канделябрах. Коротке вступне слово Великого Дракона. Тривожне очікування появи таємничого Великого Невідомого. Гасне світло, і в повному підземному мороці чути кроки. Скрипить поміст біля Великого Дракона. Лунає металевий голос, розсипаючи жах і трепет:

— Воїни мої! Звільняю вас від усього, що зветься людськістю! Ви — мої виконавці, ви — хвилі потоку, ви — снаряди моєї гармати, ви — вістря меча! Хіба меч сумнівається, рубаючи те, на що опускає його владна рука? Він гартується кров’ю. Забудьте слова, вигадані кастратами, про справедливість і закон. Є лише одна правда, одна справедливість — закон моєї волі й моїх прагнень! Є лише один закон — закон сили й жорстокості! М’якість і жаль — почуття виродків, місце яким у перегної на ваших полях. Збагніть нову заповідь! йдіть під стягом фюрера у пекло останнього іспиту. Це — ваш іспит на право БУТИ Й ПОВЕЛІВАТИ!

Професор отямився від видінь, облизав шорстким язиком пересохлі вуста.

— Згадали? — насмішкувато обізвався гість. — Вітаю вас з поверненням до себе, Циклопе!

— Навіщо вам цей маскарад? — втомлено озвався професор.

— Не мені, фон Шварце, не мені! — сухо мовив невідомий. — Всім нам. Не забувайте, що ви військовий злочинець. Для них, — показав рукою на схід. — І підлягаєте трибуналу. Вам пощастило змінити шкіру. Прекрасно. Але ж душу міняти Велика Ложа не дозволить. Битва страшна не позаду — попереду, наші брати не повинні грати з ворогом у піддавки.

— Де я припустився помилки? — здивувався фон Шварц (так, так, тепер він повинен думати про себе в спів’єдності з цим прізвищем). — Чим я завинив?

— Поки що нічим. Крім хіба того, що жадали замести сліди навіть перед своїми братами. Але ближче до справи. Ви днями будете виступати на конґресі в Києві?

— Так, — хрипко сказав фон Шварц.

— Наша переконаність — в унікальності життя в космосі. Як і тисячі літ тому. Бо де винятковість життя, там і максимальне прагнення до влади. Розмазати життя по неосяжному космосу — це прагнення убогих духом, які ідіотський пацифізм і любов до «братів» по розуму хочуть розпросторити по безконечності. Лишіть ці проповіді комуністам і гнилим гуманістам. Не личить синам Великого Невідомого розпускати слину у вирішальному герці. Запам’ятайте, фон Шварце: винятковість життя, культ євгеніки, прагнення до супермена, котрий стане володарем всесвіту. Ось проґрама!

Гість мовчки повернувся, щоб піти геть, навіть не дослухаючись, що там почав бурмотіти професор. Та за кілька кроків від дверей зупинився, ніби щось пригадавши. Витяг з кишені книжку, подав її здивованому фон Шварцеві. Професор глянув на обкладинку, на якій вогнем палав заголовок українською мовою: «Вогонь не спопеляє правди!»

— Що це? — здивувався він.

— Випущено на Україні. Книга про минулу війну. Там е витяги з записів щоденника одного українського вчителя та його учнів. Вони партизанили в придніпровських лісах. Згадується й ваше ім’я. Прочитайте, прочитайте. Досить цікаво. Інколи минуле згадувати корисно. Погляньте на себе очима ворогів. Тим більше, що їх уже нема… завдяки вашим оперативним діям. Ну, ну, справа давня… Солдатська справа… Нам не личать екзистенційні штучки. Хай ними займаються інтелігенти. До побачення, Циклопе!

Гість зник, ніби його й не було. Лише в долонях фон Шварца лежала книжка в чорній обкладинці, і на ній палахкотів напис: «Вогонь не спопеляє правди!»