Пол Стюарт - Бурелов

А все ж помалу-малу за голими фактами почала вимальовуватися вся історія. Домагаючись відомостей такими манівцями, спілчани штрих за штрихом примудрилися з’ясувати цілісну картину, завершену в кожній окремій деталі, і воднораз визначити докладний план своїх дій.

Сименон Ксинтакс звівся знову і підніс руки догори.

— На цьому допит закінчено, — оголосив він. — Якби нам довелося запитати тебе, Сліво Спліте, чи згоден ти присягнути на вірність Спілці вільних крамарів Нижнього міста, зрікаючись решти зобов’язань, та на беззастережне послушенство нашій волі, що ти на це сказав би, поклавши руку на серце?

Голова Сплітові йшла обертом. Формульовані запитання наводили на гадку, що йому пропонуватимуть незліченні багатства плюс власний небесний корабель і, що найважливіше, спілчанське членство. Але Спліт чудово розумів, чого від нього очікують — і за такі послуги хотів чогось більшого, ніж багатство. Він жадав влади.

— Якщо ваша ласка, відповім запитанням на запитання, — почав він.

Ксинтакс кивнув головою.

— Якби мені довелося запитати вас, чи в нагороду за успішне завершення цього ризикованого починання, я міг би стати новим головою Спілки вільних крамарів Нижнього міста, що ви на це сказали б, поклавши руку на серце?

Очі Ксинтаксові звузилися. У ході сьогоднішнього допиту він багато чого дізнався про Сліво Спліта. Старшина-стерничий виявився захланним, підступним і не до міри гонористим себелюбцем, тож його запитання не захопило голову зненацька.

— Так, — відказав він.

— Тоді, — усміхнувся Спліт, — я також скажу «так».

Вислухавши його, спілчани врочисто попідводилися, попритискали свої трирогі ковпаки до грудей і посхиляли голови.

Сименон Ксинтакс звернувся до Спліта від імені всіх.

— Ми запитували, ти відповідав — і оборудку залагоджено, — сказав він. — Але, бігме, Спліте. Якщо ти спробуєш нас ошукати, пошити в дурні чи перехитрувати, ми не заспокоїмося доти, доки не вистежимо тебе і не згладимо зі світу. Затямив?

Спліт відповів йому похмурим поглядом.

— Так, — сказав він. — Затямив. Але затям і ти, Ксинтаксе: щo правда для лісового кнура, те правда і для свині в сажу. Той, хто перепинить мені дорогу, не встигне навіть поплакатися на свою долю.

А в парній задній кімнаті таверни «Дуб-кривавник» панував піднесений настрій. Коли справу було владнано — і руки, як годиться, перебито — Матінка Товстобрюхперо закалатала у дзвінок, закликаючи слуг. Пора було сідати до бенкетного столу, — він уже чекав на них, — щоб відсвяткувати успішне укладення угоди.

Від ласих наїдків угинався стіл, а лісове пиво лилося рікою. Радий-радісінький, Живчик сидів мовчки, лишень краєчком вуха дослухаючись до безугавної балаканини решти бенкетників. На лови бурі! На лови бурі! Більш ні про що йому не думалось — тільки про це, і серце трепетало у щасливому передчутті.

— І все ж, гадається мені, припускати, ніби ми дійдемо згоди, було з твого боку необачністю, — почув він, як хихотить Захмарний Вовк, посилаючи до рота новий сочистий кусень волорожини.

— А хто скаже, що я не врядила б для вас учти, хоч би ми й не домовились? — не розгубилася Матінка Товстобрюхперо.

— Я скажу, — заявив Захмарний Вовк. — Знаю я тебе, Матінко Товстобрюхперо. «Якщо робити за так грошей, то тільки для самого себе», — здається, так говориться у приповідці?..

Матінка Товстобюхперо клацнула у надпориві дзьобом.

— О Вовчиську! — вигукнула вона. — Ти неперевершений! — Вона зірвалася на рівні ноги і піднесла келих. — Та якщо справу все ж залагоджено на втіху та радість усієї громади, то мені хотілося б запропонувати тост, — промовила вона. — У добрий час!

— У добрий час! — із запалом підхопили всі.

Професор Світлознавства повернувся до Захмарного Вовка.

— Який я радий, що ти дав згоду, — лагідно озвався він. — Зрештою не хотілося б доручати такий цінний вантаж якомусь шалапутові.

— Ви маєте на увазі бурефракс? — запитав Захмарний Вовк. — Цю речовину треба ще знайти.

— Ні, Квінтиніусе, не бурефракс! — зі сміхом відповів Професор. — Я кажу про себе, бо я вас супроводитиму. В одному спільному запрязі, озброєні вашою майстерністю та моїми знаннями, ми привеземо додому доволі бурефраксу, щоб раз і назавжди покласти край сьогоднішньому безумові ланцюгового виробництва.