Пол Стюарт - Бурелов

— Краще вже я подбаю про це сам, — буркнув він.

Живчик підскочив до батька.

— Дозвольте мені, — попросився він. — Я впораюсь.

Захмарний Вовк оглянув його з голови до п’ят, щільно підібгавши губи.

— Ви ж бо маєте бути біля важелів, — провадив Живчик, — коли я вивільню гирю.

— Спілчанський корабель уже за двісті ступнів! — закричав Дозорець.

Захмарний Вовк похапливо кивнув головою.

— Гаразд, — сказав він. — Тільки ж дивись, щоб мені не довелося робити посадку.

— Цього не буде! — рішуче сказав Живчик, чимдуж поспішаючи на корму. Там він ухопився за линву і спустивсь по ній за леєр. Ген-ген долі проблиснула і хутко зникла з очей лісова зелень.

— Не дивися вниз! — пролунав застережний крик Тема Човновода.

Легше сказати, ніж зробити, промайнуло у Живчика в голові, коли він обережно спускався на линвах, які павутинням обсновували корабельний корпус. Що нижче він посувався опуклою поверхнею, — спроквола, виважуючи кожен свій рух, — то дужче перекидався на спину. Студений вітер несамовито шарпав його чуба, морозив пальці. Але йому вже було видно стернову гирю, намертво зашморгнуту просмоленою линвою.

Він усе ліз і ліз, шепочучи собі під ніс підбадьорливі слова:

— Ну, ще трішки. Трішечки-трішечки.

— Як ти? — долетів до Живчика батьків гук.

— Уже зовсім близько! — прокричав він у відповідь.

— Спілчанський корабель за сто ступнів і не перестає наближатися! — долинула Дозорцева найсвіжіша реляція.

Тремтячи від хвилювання, Живчик сягнув рукою вперед і насилу потяг за сплутану клубком линву. Гиря повинна виснути вільно. Аби тільки йому вдалося… Він обережно просунувся ще трохи вперед і згори надавив на здоровенний вузол п’яткою долоні. Раптом вузол подався, линва розплелася, гиря гойднулась і … о, Небо, зірвалася. Смертельний жах спаралізував Живчика, коли велетенське залізне кружало загуло вниз — до лісу, над яким ширяв «Бурелов».

— Що ти зробив?! — долинуло до його слуху, мов крізь вату.

То був голос Захмарного Вовка, і в ньому бриніла нестямна лють.

— Я… я… — почав Живчик.

Ураз повітряний корабель загойдався: він став жертвою шаленої кільової та бортової хитавиці, зовсім вийшовши із-під контролю. Живчикові залишалося тільки висіти сторч головою, уп’явшись у павутину линв. Що ж він порушив?

— Ти всього-на-всього відчепив стернову гирю! — заволав Захмарний Вовк. — Хай тобі абищо, Живчику! А я думав, у нас тільки один баран із калаталом — Камбаломорд!

Живчик затремтів під шквалом образ, тим дошкульніших, що на деякі з них він міг би відповісти зустрічними звинуваченнями. Пекучі сльози набігли йому на очі, сльози, яких не утреш, бо ще, чого доброго, зірвешся вниз. А втім, тужно подумав він, чи не краще просто відпустити руки і щезнути? Що може бути гіршого, ніж наражатися на батьківський гнів?

— Живчику! Ти мене чуєш, хлопче? — почувся ще один голос. То був Тем Човновод. — Ми збираємося викинути вантаж. Себто будемо відчиняти трюмові двері. Краще тобі чимшвидше звідти вимітатися!

Викинути вантаж! У Живчика впало серце, і сльози ринули ще рясніше. Залізне дерево, на придбання якого пішло стільки сил — і грошей, — пропаде ні за цапову душу! І це все через нього!

— Хутчій! — зарепетував Тем.

Живчик подерся назад по линвовій сітці, лихоманно перебираючи руками та ногами, аж поки знову почав спинатися прямовисно. Він глянув угору. Червоне Човноводове ручисько сягнуло до нього вниз. Живчик удячно вхопився за простягнену долоню і знеможено хухнув, коли його витягли на чардак.

— Усе гаразд, капітане! — прокричав Тем.

Живчикові губи розтяглися у вдячній усмішці, але небесний пірат відвернувся, неспроможний дивитися йому в очі. Пропав вантаж — пропав заробіток. А Нижнє місто, хоч яке злиденне, було не найліпше місце для тих, хто не мав ані грошей, ані можливості їх заробити.

— Відкрити трюм! — скомандував Захмарний Вовк.

— Слухаюся, капітане, — обізвався з трюму голос Стоупа Рипучої Щелепи. Відтак із корабельних надр долинув брязкіт ланцюгів, супроводжуваний лунким гримотом — бух-бух-бух!

Живчик провинно похнюпив очі. То гуркотіли колоди, викочуючись одна по одній крізь отвір у днищі після того, як двері сповільна розхилилися. Живчик кинув оком за борт. Саме в цей час раптово вивергнулася решта колод. Дивне, лиховісне виверження: колоддя летіло назад у Темноліс, звідки прийшло.