Пол Стюарт: Північ над Санктафраксом

— Прямо по курсу буремний вихор! — закричав із кокону помагай-біди на вершечку грот-щогли невеличкий ельф-дубовик. Із жаху він аж повискував. — Просто страхіття якесь!

Внизу, на капітанському містку «Позасвітнього гарцівника», юний капітан небесних піратів у камізельці з волорожачої шкури тремтливими руками підніс до очей далекогляда. Він навів об’єктив на темну, розвировану повітряну масу, і серце йому тьохнуло. Наближався справді страхітний вихор! Величезні молочно-білі хмари немовби зсідалися і опадали, а потім їх засмоктувало у величезну криваво-червону горловину з чорнильною чорнотою посередині, яка загрожувала цілком поглинути і крихітний небесний корабель.

— Бачу, Шпуляре! — гукнув ельфові юний капітан.

— Пане капітане, воно суне на нас зі швидкістю сто ступнів на секунду, — закричав Шпуляр, вочевидячки панікуючи. — Ще трохи — і воно нас накриє.

Живчик похмуро кивнув головою. Навколо них уже починали закручуватись — хто б міг таке передбачити! — повітряні потоки. Корабель пірнав униз, щезаючи у великих хмарних скупченнях, і злинав угору, знову виринувши з них.

Туго напинаючи ремінні шлейки, помагай-біда уперто, невтомно летів далі.

— Суще божевілля! — бубонів довготелесий стерничий із гострим обличчям, прибраний у яскравий парчевий каптан. Він стяг із голови величезну трикутку і витер спітніле чоло. — Він же тарганить нас просто у смерч!

— Сльото, ми летимо туди, куди нас веде помагай-біда! — прокричав Живчик.

— Так… але… — жалісно заскиглив Сім’якрил Сльота.

— Сльото! — знову гукнув Живчик, — Пам’ятай: зараз ми всі заодно. І не забудь перевірити, чи міцно прикріплені оті чардакові троси.

Щось бурмочучи собі під ніс, стерничий пішов виконувати капітанів наказ. На нижньому чардаку він надибав дебелого плескато толового гобліна, що з побілілими від жаху очима прикипів до снастей.

— Нічого страшного, Смілоголове, — процідив крізь зціплені зуби Сльота. — Якщо наш юний капітан справді вірить, що ота обдерта перната шкапина доправить нас до його невідь-коли зниклого батька, а не наразить на певну смерть у серці бурі, то хто ми такі, щоб сперечатися?

— Ай справді, хто? — озвалася куца постать, червона шкіра якої і таке саме волосся промовисто свідчили, що це живолуп із Темнолісу. — Ви йшли до капітана Живчика так само, як і ми всі. А ще я гадаю, і решта зі мною погодяться, що ми добачили в ньому щось особливе — так само, як він добачив його у кожному з нас. Нас кілька обраних, і ми доведемо нашу справу до кінця.

— Так, а чом би й ні, — непевно відповів Сльота, — тільки кінець, здається, куди ближчий, ніж я думав.

— До вихору сто тисяч ступнів і він наближається, — долинув із кокона тривожний Шпулярів гук.

— Тут, Сльото, не штука і злякатися, — просичав чийсь тихий голос із темряви за їхніми спинами.

Сльота полишив чардаковий трос і обернувся.

— Гайорибе, ти знову читаєш мої думки? — запитав він.

Гайориб відсахнувся. То була тендітна, схожа на рептилію істота з перетинками на руках і ногах та з величезними лапатими вухами, які безперестанку тріпотіли.

— Нічого не можу з цим удіяти, — вибачився він. — Така наша, водоблудів, особливість. Ба! Я можу тобі сказати ще дещо. Юний капітан добре знає цього птаха. Хлопець був поруч у момент його народження, а отже, помагай-біда мусить завжди і всюди оберігати його, аж поки хтось із них двох покине цей світ. Не хто інший, як цей птах знайшов Живчикового батька на понівеченому кораблі у відкритому небі. Капітан Живчик допомагає птахові, а ми допомагаємо капітанові Живчику. Ми всю дорогу летимо за крилатим провідником. Крім того, — додав він, — помагай-біда, здається, знає, що він робить — хоча прочитати його думки не так-то й просто.

— Ну що ж, тепер мені набагато легше, — саркастично відказав Сім’якрил Сльота.

— Я знаю, — тихо мовив Гайориб. — Якраз твої думки я читаю всі до одної.

Посмішка збігла з уст Сльоти, його жовтуваті щоки почервоніли.

— Чардакові линви, Сльото! — гукнув Живчик.

Юний капітан дивився просто в порожнечу перед собою. «Бурелов», повітряний піратський корабель його батька, був десь там у відкритому небі, у такій далечі, в яку досі не заганявся ще жоден корабель, і Живчик знайде його, хоч би довелося перевернути світ.