Пол Стюарт - Темнолесникове прокляття

— Стійте! Зачекайте хвильку! — волав тамтой їм навздогін. — Я ще не розповів про скандал навколо Місяцеглядної обсерваторії, або про те, як затерли пропажу семи учнів-мжичкомірів… або про те, що діється насправді на Професорських зібраннях Сірими середами…

Проклинаючи чванькуватого фіґляра за своєю спиною, Сефтус Лепряк зійшов зі сходів і рушив до розбурханого натовпу. Він мав перш послухати, в якій формі перебуває яка тварина і які в неї шанси на перемогу, а вже потім ставити на одну з чотирьох.

— …а у східному кутку — Сміливець Бруто, — оголосив розпорядник боїв, чорнявий троль-тягайло з усохлою рукою, щось нотуючи на дошці. — Чотири до одного. У західному кутку — Здоровило Старт. Шість до одного. І нарешті, в південному кутку, теперішній фаворит, Кіготь Маньйо. Три до одного!

Зусібіч до розпорядника боїв п’ялися руки, кожна з них стискала золоті монети.

— Два на Бруто! — кричав один.

— Три на Маньйо! — домагався другий.

Сефтус Лепряк осміхнувся. Якщо інформація від його агента правдива, — горе Джервісові, його особистому слузі, коли вона не підтвердиться! — то ставити треба на Хитрюгу Вільбуса, що в північному кутку. Ще не нюхавши пороху санктафракських двобоїв, цей повзун упевнено виграв кілька боїв у тавернах Нижнього міста. Та й шанси в нього найвищі — аж вісімнадцять до одного!

Він мацнув рукою, чи рівно тримається на обличчі срібний ніс-маска. Такі стародавні ритуальні прикраси з мудрованим орнаментом у вигляді закруток та дрібними філігранними дірочками носили колись академіки — охотники дихати очищеним повітрям. Сьогодні ж носами-масками користувалася професура, зацікавлена з тих чи інших причин у збереженні інкогніто. Сефтусові Лепряку не усміхалося бути впізнаним. Зрештою бої повзунів — це не той спосіб проводити дозвілля і тратити гроші, який личить заступникові декана Школи Мжичкомірів. Та ба, давні звички живучі.

Сефтус поправив срібного носа, нап’яв каптур мантії і став пропихатися крізь натовп.

— Двадцять на північного! — оголосив він.

Дрібногоблін повернувся до нього і зміряв його поглядом з-під прищулених повік.

— Кажеш, двадцять? — перепитав він. Якусь мить дрібногоблін вагався — зазвичай він уникав мати діло з тими, чийого обличчя не бачив. Та зрештою, золото є золото. Його рука шарпнулася вперед і вхопила простягнутий до нього капшук із золотими монетами. Він щось нашкрябав на квиті й, тицьнувши його Сефтусові, знову повернувся до своєї дошки. Шанси повзуна в північному кутку впали — тепер вони були вже дванадцять до одного.

Коли дзиґарі на ратушній вежі вибили шість разів, дрібногоблін перестав приймати ставки. Натовп завмер. Сефтус Лепряк, лишившись у перших лавах юрми, задумливо дивився, як повзунів визволяють із кліток. Хитрюга Вільбус виглядав молодшим за інших, але брак зросту він із горою надолужував агресивністю, що аж перла з нього, коли він вистрибував на кінчику смика, плювався, верещав і пускав піну з пащеки, намагаючись доп’ястися до суперників.

— Вигляд у тебе і справді скажений, — пробубонів Сефтус собі під ніс. — І це просто щастя, бо пізно вже ставити на когось іншого.

Усіх чотирьох повзунів було взято на смики — досить довгі, аби кожен з них міг дотягтися до бійцівського кола посередині, але закороткі, щоб дати їм зчепитися між собою. Їхні кісточки були обсаджені гострими як лезо острогами, а чіпкі хвости увінчувалися гострющими шпичаками. Голод і жорстоке поводження перетворювали ці зазвичай приязні створіння на нещадних убивць, і поєдинок не припинявся, аж поки якийсь один повзун не брав гору над рештою трьома.

— БІЙ ПОЧИНАЄТЬСЯ! — ревнув дрібногоблін і рвучко махнув рукою.

Негайно ж повітря сповнилося різноманітним галасом — виттям, вереском, ревом. То вили, верещали і ревіли глядачі. Перший визівнув духа Сміливець Бруто зі східного кутка — ліва острога Кігтя Маньйо черкнула його по горлянці. Та за мить перерізано шию і Маньйо — то знайшов свою жертву хвостовий шпичак Хитрюги Вільбуса.

— Ну ж бо, Вільбусе, давай! — шепотів Сефтус Лепряк, коли лютий повзун переніс свою увагу на Здоровила Смарга з західного кутка, і вони наскочили один на одного, сплівшись ув один клубок закривавленого хутра та мигтючих лез.