Пол Стюарт - Вокс

— Ну, годі, буде, — лагідно озвався Алквікс, гладячи дівчину по голові. — Я боявся, що ми тебе втратили так само, як Рука, але він повернувся і ти, бачу, теж.

Маґда перестала ридати і відступила назад.

— Себто Рук живий?

— Так, люба моя юна бібліотекарко, — відказав Алквікс. — І не тільки живий, а й порятував нашу Велику бібліотеку від цих дикунських орд.

— Я… щось я не розумію, — почала Маґда, але Алквікс підніс догори пальця, і вона замовкла.

— Для пояснень часу не бракуватиме, коли ви доженете бібліотекарів біля Багнищанської застави, — зауважив старий. — Але вам треба поспішати. Риштаки вже заливає водою.

Ксант зирнув під ноги. Так і є! В цьому вузькому тунелі вони простояли яких кілька хвилин, але й цього вистачило, щоб тонка цівка води перетворилася на потужну течію. Алквікс підступив до входу в трубу і зазирнув усередину.

— Гей, хлопче, — уперше звернувся він безпосередньо до Ксанта. — Як ти гадаєш, чи подужаєте ви з Маґдою промкнутися Головним тунелем до невеличкої водопропускної труби он там? Вона вас виведе до риштакових ґраток, і тудою ви проникнете у східні квартали міста.

Ксант підвів очі.

— Але ж гобліни! — вигукнув він. — При вході до бібліотеки ми будемо як на долоні…

— Хлопче, полиш гоблінів на мене, — відповів Алквікс. — Я просто хочу, щоб ви обоє напевняка дісталися Багнищанської застави. Якщо бібліотека заміряється досягти Вільних галявин, їй не завадять відважні юні бібліотекарі.

— Ні, Алквіксе! — Маґда знов обняла старого професора. — Як ми можемо залишити вас тут?!

Алквікс легенько відсторонив дівчину.

— Я старий, — із сумним усміхом промовив він. — Найкращу частину свого життя я провів тут, у Бібліотеці Великобуряної палати. Бачте, я власноруч допомагав будувати Чорнодеревний міст: вас тоді ще й на світі не було. І навіть тепер мені несила його покинути. — По бібліотекарському обличчю струменіли сльози. — А тепер — ідіть!

З цими словами він поминув їх і далі спускався Головним тунелем до входу в бібліотеку. Ось він підніс патерицю і загримав нею в стіну.

— Слава Бібліотеці Великобуряної палати! — загорлав професор на щільно зімкнуті перед ним гоблінівські лави.

Тим часом за його спиною прослизнули дві ніким не помічені постаті — одну зсутулену, підтримувала друга — перетяли Головний тунель і пірнули у водопропускну руру з протилежного боку.

— Схопити його! — скомандував Ватаг Титуґґ. Він стояв під дверима Великої бібліотеки, у які вже гупав великий таран.

Старого бібліотекаря оточила фаланга гоблінів-чубаїв. Алквікс завмер, відчуваючи на горлянці десятки гострющих списових жал. Крізь юрмища, що не переставали вливатися у Головний тунель, пробився присадкуватий молотоголовець, ухопив Алквікса, здійняв його над головою, поніс до бібліотечних дверей і брутально жбурнув під ноги Титуґґові. Ватаг усміхнувся.

— А ось і перша пташка. — Він повернувся до лав упрілих молотоголовців. Величезний таран, розгойдуючись над їхніми головами, раз по раз гримав у двері.

— А решта його родичів ховаються за цими благенькими дверми. Що ж, він з ними возз’єднається! Стане нашим бойовим знаменом!

Воєвода ляснув пальцями, і двійко плескатоголових прапороносців порвалися вперед, згребли Алквікса і припнули кощаве професорське тіло до високої тички, увінчаної різьбленим зображенням летючого хробака.

— В атаку! — заревів ватаг, коли старого бібліотекаря було піднято високо над ворушкою гоблінівською масою.

Молотоголовці ринули вперед і з такою скаженою силою гепнули стінобитним тараном у двері, що ті трісли, як сірник.

— Гобліни переможуть! — ревнув ватаг.

— Гобліни переможуть! — підхопило гоблінівське військо, вливаючись у Бібліотеку Великобуряної палати. — Гобліни переможуть!

Прикриваючись щільною стіною зімкнутих щитів, перші лави молотоголової сторожі, над якими високо здіймався прапор із летючим хробаком та Алквіксом, гунули вперед. Вони гупотіли Чорнодеревним мостом, а зверху і знизу цілі рої чубаїв та патлаїв, наїжачені списами і самострілами, заповнювали помости і Світляків міст.

Титуґґ із отаманами пройшли через потрощені ворота і роззирнулися.

— Щось мені невтямки, — буркнув ватаг і грізно зирнув на Алквікса. — Де бібліотекарі?

У старого діда вп’ялася тисяча гоблінівських очей. На мить запанувала мертва тиша. А тоді почувся тоненький, немічний Алквіксів смішок.