Джоан Кетлін Ролінґ - Фантастичні звірі і де їх шукати

Норвезький хребтоспин

(Norwegian Ridgeback)

Норвезький хребтоспин багато в чому нагадує рогохвістку ( див. далі ), але замість хвостових шипів на його спині стримлять рельєфні синяво-чорнющі гребені. Надзвичайно агресивний до своїх побратимів, хребтоспин на сьогодні є одним із найрідкісніших видів драконів. Відомо, що він нападає чи не на всіх крупних земних ссавців, але, на відміну від інших драконів, хребтоспин харчується також і мешканцями вод. Згідно з непідтвердженими повідомленнями, 1802 року біля узбережжя Норвегії хребтоспин напав на мале китеня. Яйця хребтоспина чорні, а властивість вивергати з себе вогонь проявляється в малих хребтоспинчиків набагато раніше за інші породи (від одного до трьох місяців).

Опалоок антиподний

(Antipodean Opaleye)

Опалоок походить з Нової Зеландії, але відомі випадки його міграції до Австралії, коли йому бракує території проживання на батьківщині. На відміну від більшості драконів опалоок живе не в горах, а в долинах. Це дракон середнього розміру й ваги (від двох до трьох тонн). Опалоок чи не найгарніший з усіх драконів, він має райдужну перлисту луску, а його сяючі різнокольорові очі не мають зіниць, звідси й походить його назва. Цей дракон дихає сліпучим яскраво-червоним полум’ям, хоча за драконячими мірками він не належить до особливо агресивних видів і може вбити когось лише тоді, коли зголодніє. Його найулюбленіший харч — вівці, хоч інколи його жертвами стають і більші тварини. Хвилю нападів на кенгуру наприкінці 70-х років здійснив самець опалоока, якого витіснила з його території владна самка. Яйця опалоока блідо-сірі, і неуважні маґли можуть помилково сприйняти їх за викопні скам’янілі рештки.

Перуанський гадозуб

(Peruvian Vipertooth)

Це найменший з усіх відомих драконів і найшвидший у польоті. Завдовжки якихось чотири-п’ять метрів, перуанський гадозуб вкритий гладкою лускою мідного кольору з чорними гребенями вздовж хребта. Роги в нього короткі, а ікла надзвичайно отруйні. Гадозуб із задоволенням харчується козами й коровами, однак має такий пристрасний апетит на людей, що наприкінці XIX століття Міжнародна конфедерація чаклунів була змушена вислати спеціалістів-винищувачів для зменшення кількості гадозубів, які плодилися зі страхітливою швидкістю.

Румунський довгоріг

(Romanian Longhorn)

Довгоріг має темно-зелену луску й довгі блискучо-золотисті роги, на які він наштрикує свою здобич перед тим, як її підсмажити. Перемелені на порошок, ці роги надзвичайно цінують як інгредієнти для настоянок. Природна територія проживання довгорогів стала на сьогодні заповідником світового значення, де чаклуни з різних країн можуть зблизька досліджувати різновиди драконів. Було розроблено інтенсивну програму відновлення популяції довгорогів, адже їхня кількість впродовж останніх років катастрофічно зменшилася в результаті надмірної торгівлі рогами, що визначені тепер ринковими матеріалами класу «Б».

Угорська рогохвістка

(Hungarian Horntail)

Чи не найнебезпечніша з усіх порід драконів угорська рогохвістка має чорну луску і зовні нагадує ящірку. У неї жовті очі, червоно-бронзові роги і такого ж кольору шипи, що стримлять з її довгого хвоста Рогохвістка вивергає полум’я далі за всіх інших драконів (майже на п’ятнадцять метрів). Її яйця кольору цементу мають особливо тверду шкаралупу — драконенята пробивають собі шлях назовні за допомогою хвоста, шипи на якому відростають до моменту народження. Угорська рогохвістка живиться козами, вівцями, а коли трапляється нагода, то й людьми.

Український залізопуз

(Ukrainian Ironbelly)

Найбільший з усіх драконів. Залізопуз може набирати до шести тонн ваги. Огрядний і повільніший у польоті, ніж гадозуб чи довгоріг, залізопуз одначе вкрай небезпечний і здатний розтрощити своєю вагою будь-який будинок.

Має металево-срібну луску, темно-червоні очі і довжелезні, загрозливі кігті.

Залізопузи перебувають під пильним наглядом Української чаклунської ради, відколи 1799 року якийсь залізопуз поцупив на Чорному морі цілий вітрильник (на щастя, без людей).

Шведська короткорилка