Олег Авраменко - Первісна. Дорога на Тір Мінеган

— Якраз у цьому я і вбачаю позитив, — зауважив король. — Мушу визнати, що як відьма Ейрін може принести набагато більше користі, ніж як перша принцеса та майбутня королева. Зрештою, в мене є брат, він має трьох синів і малого внука, тож ніяких проблем із наступництвом престолу не виникне. А присутність серед відьом леннірської принцеси посилить впливовість нашого роду і стане додатковою ґарантією від територіальних зазіхань з боку Румнаху.

„Отакої!“ — вражено подумала Шайна. З усього виходило, що найстарші сестри грубо помилилися в оцінці Келлаха аб Тирнана. Вони нітрохи не сумнівалися, що леннірський король неодмінно вхопиться за їхню пропозицію залишити в себе Ейрін — свою єдину дитину і, фактично, єдину надію на продовження своєї династичної лінії. Звичайно, кожен правитель прагне передати владу дітям та внукам, однак це природне і по-людському зрозуміле бажання не засліплювало Келлаха, він передовсім думав про благо країни — яке, за рідкісним збігом обставин, було також і добром для Ейрін…

Король підійшов до свого столу, взяв звідти невеликий мідний дзвоник і двічі калатнув у нього. Чари, які захищали кімнату, було налаштовано таким чином, щоб вони пропускали крізь себе цей дзвін, тому вже за кілька секунд двері розчинились, і на порозі постав лакей.

— Ваша величносте?

— Негайно розшукай лорда Ріса, — віддав розпорядження король. — Я хочу його бачити.

— Радий це чути, — долинув з коридору голос, і до кабінету, відтіснивши вбік слугу, ввійшов високий, надзвичайно худорлявий, чимось схожий на чаплю, Ріс аб Тирнан. — Я й сам вирішив завітати до тебе. Мені стало цікаво, чому ти запросив на розмову з нашою шановною гостею майстра Іґана, а про мене забув. — Утім, виразно відчувалося, що це не лише зацікавило його, а й трохи образило.

— Сідай, Рісе, — промовив король і кинув швидкий погляд на лакея.

Слуга все зрозумів, мовчки вклонився і вийшов з кімнати, зачинивши за собою двері. Тим часом принц умостився в кріслі неподалік від Шайни. Крісло виявилося занизьким для його високого зросту, тому він мусив випростати ноги, щоб коліна на стирчали на рівні грудей.

Келлах повернувся на своє місце за столом і коротко розповів про Відьомську Іскру Ейрін і про зроблену найстаршими сестрами пропозицію. Шайна не мала жодного сумніву щодо того, на чий бік стане королівський брат — хоча б з огляду на свою власну вигоду. Однак її очікування не справдилися.

— Це ж просто чудово! — захоплено вигукнув Ріс, перетравивши все почуте. — Можу собі уявити, яке враження справить звістка, що наша Ейрін відьмачка. Інші королі подуріють від заздрощів! А ґрафові Ґонвару доведеться забути про свої претензії, ми навіть зможемо схилити його до підписання мирної угоди.

Шайна знала, про що йдеться. Найбільшою проблемою Ленніру, відколи він з’явився на карті Абраду, як самостійне князівство, були постійні конфлікти з тинверськими ґрафами, чий рід контролював увесь південь Румнаху. З покоління в покоління, від батька до сина, вони передавали щире переконання в тому, що північна частина Ленніру є їхньою законною власністю і мріяли про повернення своїх „споконвічних“ земель, раз по раз провокуючи прикордонні сутички. А останнім часом конфлікт іще дужче загострився, оскільки на цих землях віднайшли поклади бокситів — сировини для виробництва білого заліза. І хоча більша частина нововідкритого родовища знаходилася власне в Тинверському Князівстві, теперішньому ґрафові, Ґонвару аб Кіхану, цього було мало, і він будь-що прагнув загарбати собі все, до чого лишень міг дотягтися.

Загалом, історична правда була на боці тинверців: раніше південь теперішнього Ленніру був просто спірною територією між Румнахом і Літримом, а шість сторіч тому молодший літримський принц Дуґал аб Артир, на чолі війська найманців і за мовчазного сприяння свого брата-короля, встановив контроль над цими землями, заразом відхопивши чималий шмат Тинверського Князівства. Проте посилатися в територіальних суперечках на минувшина було вельми ризикованою справою, оскільки, зазирнувши трохи далі в часі, скажімо, ще на два століття, можна несподівано виявити, що тоді ніякого Румнаху взагалі не існувало, а більшість його земель, так само, як і літримських, входили до складу Ферманахської Імперії…

Розрахунок Ріса аб Тирнана був цілком очевидний. Як правило, люди не бачать великої різниці між відьмами та відьмачками, за винятком того, що останні живуть не так довго, в середньому років сто, і не зберігають на все життя молодість. Тому більшість вояків ґрафа Тинверського не захочуть брати участь у нападах на Леннір з остраху, що тутешня принцеса-відьма нашле на них якесь страшне прокляття. Та й сам лорд Ґонвар муситиме вгамуватися, бо якщо він і далі конфліктуватиме з Ленніром, то в усіх бідах, які спіткають Тинвер — неврожай, падіж худоби, спекотне літо, холодна зима, — люди звинувачуватимуть не лише Ейрін, а й його самого — що він не зміг домовитись із сусідами про мир.