Я намагався не виказати, що його слова вразили мене. Переді мною стояв мій власний батько, який казав, що шкодує через моє народження.
— Не варто турбуватися, батьку.
— Можливо, поки ще не варто. Поки, — вирік він. — Але це була прикра помилка з мого боку.
— Отже, мені час іти. — Я незграбно вклонився. — Я… я не буду більше вас турбувати.
Я встиг зійти п’ятьма сходинками, як Посейдон гукнув мене.
— Персею!
Я озирнувся. Тепер його очі палали іншим світлом — ніби гордістю за мене, чи що…
— Ти все добре зробив і впорався з усім як слід, Персею. Зрозумій мене правильно. Хай там що ти робитимеш у майбутньому, але знай, що ти — мій! Ти істинний син бога морів!
Коли я йшов назад містом богів, розмови припинились. Музи призупинили свій концерт. Люди, сатири та наяди, всі як один, обернулися до мене, їхні обличчя випромінювали повагу та вдячність, і, коли я проходив повз, вони ставали навколішки, ніби я справді був якийсь герой.
За чверть години, усе ще перебуваючи в трансі, я опинився на вулицях Манхеттену.
Я зловив таксі, яке довезло мене до будинку мами, подзвонив у двері, і вона відчинила мені — моя чудова мама, яка пахла перцевою м’ятою та лакрицею. Втома й тривога зникли з її обличчя, щойно вона побачила мене:
— Персі! Боже! Мій хлопчику!
Вона термосила мене, не даючи віддихатись. Ми стояли в коридорі, мама плакала і безперестанку куйовдила мені волосся.
Визнаю, мої очі теж трохи зволожніли. Я весь тремтів, відчуваючи неабияке полегшення, бачачи її.
Мама розповіла, як уранці з’явилася в кватирі, ледь не до смерті злякавши Гейба. Вона нічого не пригадувала від того моменту, коли Мінотавр схопив її, і не могла повірити, коли Гейб розповідав, що мене розшукують як злочинця, котрий їздить країною та висаджує на повітря об’єкти національного надбання. Цілий день вона не знала, куди подітися від хвилювання, оскільки не чула останніх новин. Гейб змусив маму піти на роботу, сказавши, що їй треба відпрацювати місячну платню й краще, якщо вона розпочне просто зараз.
Переборовши гнів, я розповів їй свою історію. Я намагався, щоб вона була не такою страшною, якою була насправді, але це мені не дуже вдалося. Я щойно почав розповідати про бійку з Аресом, як у вітальні пролунав голос Гейба.
— Гей, Саллі! То як, чи готова м’ясна запіканка?
Мама заплющила очі.
— Він навряд чи зрадіє тобі, Персі. До крамниці сьогодні мільйон разів телефонували з Лос-Анджелеса… начебто щодо безкоштовних доставок електроніки.
— Так, знаю. Це…
— Тільки не дратуй його більше, гаразд? — мама змусила себе посміхнутися. — Ну, йди.
За місяць моєї відсутності квартира повністю перетворилася на кубло, де мешкав Гейб. Сміття на килимі сягало мені по кісточки. Канапа була завалена пивними бляшанками. З абажуру звисали брудні шкарпетки та спідня білизна.
Гейб та троє його дружків-головорізів, сидячи за столом, грали в покер.
Коли Гейб побачив мене, сигара випала у нього з рота. Обличчя його стало червонішим за помідор.
— То ти ще насмілився з’явитися сюди, шпана? Я гадав, що поліція…
— Врешті-решт з’ясувалося, що він ніякий не втікач, — втрутилася мама. — Хіба це не чудово, Гейбе?
Гейб блукав поглядом від мене до матері. Моя поява аж ніяк не здавалася йому чудовою.
— Мало того, що мені довелося повернути твою страховку Саллі, — прогарчав він. — Дай-но мені телефон. Я викличу поліцію.
— Ні, Гейбе!
— Що ти сказала? Ні? — Він скинув брови. — Гадаєш, я відпущу цю шпану назад? Я ще подам на нього до суду за те, що він розбив мій «камаро».
— Але…
Гейб замахнувся на маму, вона здригнулася й відступила.
Вперше я дещо зрозумів. Гейб регулярно бив мою маму. Не знаю, коли й як. Але тепер я був у цьому впевнений. Можливо, це тривало роками, коли мене не було поблизу.
У мене в грудях закипів гнів. Я підійшов до Гейба, інстинктивно діставши ручку з кишені.
Він лише розреготався.
— Ти що, хочеш розписатися на мені, погань вулична? Тільки торкнися мене, і вже не вилізеш із в’язниці, зрозумів?
— Гейбе, — в трутився його дружок Едді. — Це всього лише пацан.
Гейб обурено зиркнув на нього й перекривив фальцетом:
— Всього лише пацан.
Його дружки розреготалися, як дурні.
— Давай зробимо так, гаденя. — Гейб вишкірив свої прокурені зуби. — Даю тобі п’ять хвилин, щоб зібрати своє барахло — і забирайся. Потім я телефоную до поліції.
— Гейбе! — заблагала мама.
— Він утік, — відповів Гейб. — Нехай залишається втікачем.
Читать дальше