Дара Корній - Зворотний бік сутіні

Вона померла з усміхом на устах — умиротворена та щаслива. І він пообіцяв і собі, і їй, що також піде слідком, щойно вона з того світу його покличе…

І він майже стримав слово. Світ Загублених — дуже дивний. У ньому можна заховатися так, що без твого дозволу жодна — ні жива, ні мертва — душа не віднайде. Лишень твоє бажання відкривало двері помешкання Оракула невідаючому та незнаючому.

Оракул зібрався помирати. Нікого не впускав до себе. Знав, що лишень після його кончини хатинка Оракула зробиться видимою і відкритою для тих, хто збирається до неї потрапити.

Він чув голос Майї і з нетерпінням чекав приходу Мари. А Мара все не йшла, а йому лише гіршало. З Майєю до останньої секунди її життя був він, а з ним? Самотність та пустка. Навіть сни не приходили, натомість з’явилися надокучливі марення. Раніше він міг ними керувати, вибираючи з видива найпотрібніше… А тут навалилося все і відразу: різні картинки з життя смертних, зрадників з боку світлих, підступність темних… Це все гуло, сварилося, сперечалося в його голові. Він не знав, скільки триватиме така мука, але розумів одне: смерть Оракула не буває простою, особливо коли він самотній. Він давно вже не відновлював сили після пророцтв, і це майже підірвало його голову…

А смерть і далі не приходила, зате муки ставали нестерпними. Натомість одного ранку прийшов він. Несподівано вдерся в його оселю, зупинивши агонію…

На кволе запитання, як він пройшов через запечатані двері оселі Оракула, хитро посміхнувся та улесливо відповів:

— Легко, Оракуле! На дверях захисти від темної та світлої енергій. Ми — інші. Хай ми не пророки, але немає таких дверей, перед якими б спасували сірі. Ти — один із нас. Хоч про це і не здогадувався досі. Той, хто бачить майбутнє, і тому дозволяє виправити його, той, хто знає минуле і дозволяє йому або статися, або ні, той, хто, живучи в сьогоденні, не має його. Я приніс тобі маленький подарунок. Будь ввічливий, не відмов та прийми його.

Чоловік у сірому каптурі стояв у дверях спальні Оракула та холодно посміхався. Оракул уважно вдивлявся в порожнє лице чоловіка і бачив сутінки. Сірих він не міг читати, майже так само, як повністю не міг зчитувати деяких світлих. І лишень тих, котрі були такі світлі, що його просто засліплювало їхнє світло. А тут… Навіть коли повністю увійдеш у сірий морок, навряд чи бодай щось у ньому розгледиш. Це те ж саме, що блукати в густому-густому тумані.

Сірий вийняв із кишені невеличку скляну посудину з вируючою в ній хвилею. Оракул відразу зрозумів, що всередині. Сірий діяв розумно. Не торгувався. Взамін на вміст пляшечки нічого не вимагав. Просто поставив її на стіл та жестом запропонував випити. Нічогенький такий подарунок… Оракул нервово сіпнувся. Він зараз розіб’є цю пляшечку об голову сірого покидька, а потім викине негідника геть зі своєї оселі, із світу Загублених та зі свого життя. Але він так кепсько почувався, терпіти страждання вже несила. Чужі голоси в голові та невимовлені пророцтва шматували душу.

Майя його не зрозуміла б… Але вона давно вже мертва. Її немає поруч. Відчай пеленою заслонив здоровий глузд. А якщо піддатися спокусі та випити з пляшечки? Ти — Оракул. Спробуй передбачити, що далі. Але він не міг… Бачив лишень порожнечу. А порожнеча, він знав, утворюється тоді, коли стоїш на роздоріжжі. Як у тій дитячій казці: направо підеш чи наліво рушиш…

І він здався. Мовчки відкоркував плящину та різким рухом випив її вміст…

Відразу полегшало. Життя поверталося до нього. Голоси в голові стихли, спочатку вони зробилися ледь чутними, потім поодинокими і врешті запанувала така гнітюча тиша, що він не стримався і голосно зітхнув, щоб хоч чимсь заповнити її. Картав себе за малодушність. Як він міг? Його на тому березі чекає Майя, а він…

А він? Виявляється, він своє, майже сліпе, життя старця любив більше, аніж Майю…

У тій пляшечці була амброзія для Оракула. Сірий знав, що робить. «Бійтеся данайців, що дари приносять», — кажуть у світі Єдиного Бога. І Оракул добре знав цю мудрість, але… Так, легко давати поради іншим, коли ситуація не торкається тебе особисто.

Тоді про це не думалося. Лишень згодом Оракул зрозуміє, у яку халепу потрапив, і постарається вирватися… Спиватиме енергію сонця, місяця, зірок, тварин, навіть деяких проклятих… Та все дарма… І тоді, як порятунок від ломки, з’являтиметься він — сірий брат із чарівною пляшечкою. І за малесеньку послугу рятуватиме безсмертному Великому Оракулу його нікчемне життя… Бо все на світі має свою ціну. Безсмертя теж.