Дара Корній - Зворотний бік сутіні

Бог уважно роздивлявся чоловіка, усміхаючись у довгі вуса. А коли закінчив оглядини, мовчки прочинив йому двері до раю, запрошуючи увійти.

Чоловік зрадів такому подарунку. Йому добре та щасливо жилося у раю. Минав час, і незабаром його почали мучити докори сумління. Адже він обдурив самого Бога, замаскувавши добрими вчинками всі свої гріхи. І чоловік повернувся до воріт раю. Там його чекав здивований Господь.

— Чому ти вернувся, чоловіче добрий? Адже я впустив тебе до раю. Що не так?

— Дякую, мій Боже. Але я обдурив тебе і приховав від твого ока всі свої гріхи та недобрі вчинки, і мене це мучить. Я боюся ступити необачно крок, щоб не видати цим себе. Прошу тебе, Всемогутній, забери з моєї душі все погане, бо терпіти несила.

Бог був не тільки всемогутнім, а й всепрощаючим, і він, не вагаючись, забрав із душі чоловіка всі недостойні вчинки. Він вийняв із душі зради, боягузтво та підлість, брехню та оману, ненависть, захланність та лінь.

Але з чоловіком після цього стали відбуватися дивні речі. Позбувшись ненависті, він раптом забув, що таке любов, загубивши боягузтво, вже не знав, що таке самопожертва та сміливість, втративши зраду, втратив і вміння бути вірним, чесним та відданим… Душа зробилася порожньою та безликою, як пустий сірий дзбан.

Зажурився чоловік, пошкандибав знову до Бога. Той мовчки вернув чоловіку усе, що недавно на його прохання забрав. Бог умів чути без слів.

— Що мені тепер робити, Господи?! — заголосив чоловік. — Якщо добро й зло у мені так тісно сплетені, що одне не може бути без іншого, то де моє справжнє місце, скажи? Може, у пеклі?

— Насправді пекла не існує, — відповів Бог, — існує тільки рай. І ти вже у ньому.

— Господи, — заволав чоловік. — Тоді прости мені, благаю. Усі мої гріхи, вільні та невільні. Я щиро каюся у всіх своїх гріхах, бо, не визнавши їх і не отримавши твого прощення, я не можу повернутися до раю.

Бог добрий і всепрощаючий відпустив чоловіку усі його гріхи, і той, щасливий та задоволений, повернувся до свого раю…

Майя вмовкла. Оракул здивовано та сумно дивився на жінку:

— Люба, та хіба у тебе є ті гріхи? Ти ж свята, моя хороша. То про мене ця притча. Невже мене нікуди не візьмуть — ані до раю, ані до пекла, бо останнього, як ти стверджуєш, не існує?

Майя заперечливо захитала головою:

— Любий, ти не дослухав до кінця. Це ще не вся притча. Чоловік повернувся до раю. Господь його простив, і він на якийсь час забув і про всі свої гріхи, і про те, як потрапив до раю. Але одного разу він раптом почав згадувати, що, коли був живий, відмовився позичити гроші своїй сестрі на лікування племінника, бо якраз збирався їхати на відпочинок, і гроші йому самому були дуже потрібні. Син сестри помер… Згадав, як зраджував заради великих грошей, обдурював, брехав. Як ненавидів лишень за те, що хтось уміє жити чесніше і правильніше. Спогади накочувалися на нього дев’ятим валом, бо довкола були чисті та чесні душі. Врешті він не витримав і втретє повернувся до Бога.

— Сину мій, — здивовано озвався Бог, щойно його побачив. — Ти отримав від мене прощення і мав би бути умиротвореним, але з вигляду твого про це не скажеш. Ти переляканий та спантеличений.

— Так, Господи. Я зізнався тобі у всіх своїх гріхах, покаявся у них і ти мені їх усі відпустив. Але… Мені дуже погано у твоєму раю, бо я сам себе не можу пробачити. Допоможи!

Бог важко зітхнув і тихо відповів:

— Я від початку чекав від тебе цього прохання, сину мій! Це той камінь, якого навіть Творець не зможе підняти…

Майя вмовкла. Оракул знав, що стане тим каменем, який він не зможе підняти… Він-бо пророк. Кому, як не йому, про це знати?

Він відверто плакав, дивлячись, як вона помирає. І вона про це також знала. Не боролася, не просила від нього живої води. Навпаки, стримувала наміри чоловіка податися до Біловоддя, щоб порятувати її від смерті. Казала, що відчуває: її час сплив, час перебування у цьому вимірі, що прийшла пора переродження, і він також не має силувано зоставатися надовго тут. Бо вона його на березі ріки Молочної з нетерпінням чекатиме. Просила, щоб він не боявся смерті. Просила не робити нічого такого, за що потім покарають, навіть якщо спокуса буде найсолодшою.

— Якщо ти оступишся, мій любий Оракуле, то навіть любов моя тебе не порятує. У тебе відберуть руки…

Він не став перепитувати, чому руки. То була передсмертна агонія, і Майя говорила не зовсім розбірливо та чітко.

А зараз, після видива у сні, він згадував її притчу та нагадування про руки. Невже він і справді позбувся їх назавжди? Невже він тепер ніколи не побачить своєї Майї, бо не допливе до неї.