Дара Корній - Зворотний бік сутіні

Тож Великим Гласом старійшин світлих світів було одностайно прийнято рішення убезпечити ворота подвійним захистом. Тобто крім старої магії ворота почали оберігати ще й чарівні істоти. Нашу Західну браму, крім заклинань та оберегових знаків, охороняє Рарог, вогняний крилатий сокіл. Правда, він мандрівник ще той. Сам з Райського саду, довго мешкав у світі Невидимих, а тепер от знайшов собі нове заняття — Воротар Західної брами. Північні та Південні ворота оберігають відповідно Триголовий та П’ятиголовий Змії, а це просто ідеальні воротарі. Незваних гостей тут змії живцем засмажують. Ці ворота береже не лише магія.

— Ну і шо? — тільки й почулося від сумного Дужа. — Хай йому грець. Ми ж не чужинці для воріт, ми — свої.

Остап зацікавлено слухав, хоча розповідь про ворота і його охоронців вже не раз чув.

— Та нічого, — розчаровано відповів Посолонь. — Навіть те, що знаєш, Дуже, не завадить інколи повторювати. Тоді давайте поговоримо про те, що вам невдовзі знадобиться. Варганом у світі Білих Вурдалаків як ключем користуватися заборонено. Тому ваші залишаються у мене. Здасте, щойно дійдемо до воріт. Чому мені? Відповідаю. А щоб не було спокуси заховати в складки одягу, а мені набрехати, що просто забули віддати. З цього слідує наступне: у Яроворот зі світу неврів можна повернутися тільки через ці ворота, і ніяк інше. Ворота з боку світу неврів вас мають випустити. Випускають вони в двох випадках: з дозволу Учителя Мирослада і коли ви отримаєте у світі неврів свій тотем та станете позначеними ним. Тому, дорогі мої, пересуватися світом неврів дозволяється лишень нозями. Уточнюю: босими нозями. Тому, хлопці мої дорогі, перед тим, як зайдемо у світ неврів, прошу і взувачку мені свою віддати. Неври з повагою ставляться до землі, тому стараються якнайменше нашкодити їй. Через це й взуття не носять. За давніми віруваннями неврів, першого невра батько Род створив зі складки на своїй ступні. Тому на місце, де є присутність істини та сили, неври не чіпляють пута. Звикайте, хлопці, ходити босими.

Остап лишень знизав плечима. Оце здивували! Пхе! Він любив ходити босоніж, чути, як під ногами ніжно шурхотить земля, перешіптуються камінчики, росте трава. Його тривожило інше. Він за якусь мить побачить свого рідного діда, справжнього, живого, із плоті та крові. Як багато усього ставалося у його житті! Ще вчора він був круглою сиротою, а сьогодні у нього з’явилися кровні родичі. Батько, дід. І нехай батько знати не хоче про нього, і нехай він зрікся власного сина, та все це показне, бо… Він таки врятував його від неминучої гибелі.

Якби не прохання Шепота, хтозна, кого з дітей світу Сонячної Мушлі вибрала б Птаха для порятунку? Хоч вона й стверджує, що він ідеально підходив. Але стверджує вона це тепер, а тоді? Прохання батька, схоже, стало вирішальним. І він, ще вчора сирота, безхатченко, повертається до рідного дому. Як би тішилася з цього Мальва! Він це знає і розуміє тепер її на сто відсотків. Її батько також не ідеал, але потяг крові, кровні узи, які не так легко здолати навіть безсмертним… І Мальва пішла у світ батька добровільно. Адже він для неї теж, хай і напів, але рідний світ.

Остап відчував: Мальва повністю розчарувалася у філософії темних. Бо його дивні марення, які віднедавна частіше навідують його уві сні, стають дедалі реальнішими. І цієї ночі він бачив Мальву живу та неушкоджену в дуже красивому місці. Вона врятувалася від світу темних і, схоже, цей світ поки не відає, що вона врятована і вважає її мертвою. Це він також бачив у своєму видиві. Зажурені обличчя темних безсмертних, які сумують над виловленим з води одягом Мальви. Вони думають, що одяг — це єдине, що залишилося від Мальви після того, як вона скупалася у водах ріки Забутої-Незгаданої.

Роздуми Остапа обірвалися. Вони прийшли.

Ворота були розкішні. Дубові. Щедро оздоблені сваргами, коловратами та посолонями. Талановитий майстер чи маг добротно попрацював над такою розкішшю та красою. Воротами можна було милуватися як мистецьким твором, довго та уважно роздивлятися символи, вивчати їх. Та Учитель підганяв хлопців. Спочатку роззув їх, зняв і свої постоли. Поставив взуття неподалік, під сосною. Звісно, він не збирається його тягнути з собою у світ неврів, як, до речі, і варгани.

Остап свій варган меланхолійно погладив, мовчки пообіцяв якнайшвидше за ним повернутися та в жодному разі не забувати. Адже така чудова мелодія твориться, щойно його губи торкаються дримби. Тоді віддав варган Учителю.