Дара Корній - Зворотний бік сутіні

— Жила собі на світі білому маленька дівчинка Зоринка, і були в неї батько та мачуха. Матуся її померла тоді, коли її народжувала. І батько одружився вдруге. Взяв собі за дружину справдешню відьму — красиву, але лиху і сварливу. Все їй не вгодить Зоринка, все вона її лає. Коли це одного разу мачуха послала батька по дрова та й каже Зоринці:

— Сходи-но, ледащо, до моєї сестри, Баби Яги, у ліс та візьми в неї голку й нитку, щоб я тобі сорочку пошила.

Бідна дівчина пішла. Але коли рушила, то спочатку зайшла до тітки своєї і каже їй:

— Послала мене мачуха до Баби Яги, щоб у неї голку й нитку взяти, аби мачуха мені сорочку пошила.

А тітка відповідає дівчинці:

— Коли прийдеш ти до Баби Яги, вона тобі скаже, щоб ти сіла і пряла. Ти сідай і пряди. Як тільки вона полетить, бери голку з ниткою і тікай. Встрінеш ти кота на порозі, який очі видряпувати тобі захоче. Ти йому кусок шинки дай, він тебе і пустить. Потім встрінеш березу на подвір’ї, яка тебе забити до смерті захоче. Ти підв’яжи її довге віття, вона тебе і пустить. І коли виходити будеш, там ворота скрипітимуть, не випускатимуть. Ти їх олійкою помаж, вони тебе й випустять. І тікай тоді швидко додому, не озираючись.

Прийшла дівчина до Баби Яги і каже їй:

— Послала мене мачуха до вас по голку й нитку, щоб сорочку мені пошити.

А Баба Яга в одвіт:

— Ти сядь і пряди, а я зараз прилечу і дам тобі голку і нитку.

І полетіла Баба Яга.

Дівчина швидко знайшла голку, нитку — у баби на вікні лежали — і давай тікати. Тільки вийшла на поріг, а там кіт сидить, очі видряпати хоче. Вона дала йому кусок шинки — він її і пустив. Побігла вона далі, а там береза. Дівчина розплела косу, зняла стрічку та підв’язала нею віття деревця, і берізка її пропустила. Пішла далі, а там ворота скриплять і не пускають. Дівчина помазала їх олійкою, вони і пропустили.

Баба Яга повернулася, а дівчинки нема. Підбігла до кота і питає:

— Чого ти їй очі не видряпав?

А кіт їй в одвіт:

— Я тобі скільки роблю, а ти мені й хліба не дала, а вона шинки не пожаліла для мене.

Підходить Баба Яга до берези і питає:

— Чого ти її до смерті не забила?

А береза в одвіт:

— Ти за все, що я зробила для тебе, і гілочки не обрізала, а вона мене власною стрічкою підв’язала.

Підходить Баба Яга до воріт і питає:

— А чого ви її не залишили у мене в дворі?

А ворота в одвіт:

— Ми тобі скільки служимо, а ти нас і водою не помазала. А вона олійки не пожаліла.

Розсердилась Баба Яга і полетіла геть світ за очі. А дівчина прийшла додому і розповіла все батькові. Вигнали вони мачуху і стали вдвох жити-поживати та добра наживати.

— Нічогенькі такі казки дітям смертні про Ягу розповідають, — хмикнув Полель.

— А що, брате, все справедливо. З Ягілкою треба завжди бути насторожі. Не знаєш, коли вона з якої ноги вранці встала — з кістяної чи нормальної, — підтакнув Лед.

— Ну, добре, казку розповіла, а ви мені так і не відповіли, чому нога у неї кістяна, — не вгавала Мальва.

— Ну-у-у-у. Можна її спитати, та навряд чи почуєш правду. Зрештою, ніхто достеменно й не знає. Є певні здогади. Ягілка — хранитель межі між світом живих і мертвих, між Явою і Навою. Вона водночас і жива, і мертва. Тобто однією ногою, із крові та плоті, вона поки що у світі живих, а іншою, кістяною, без плоті, вона може перебувати і по той бік життя. Вона провідник між світами, ще так можна сказати. Але не між живими світами, а між світом живих і… — Лед запнувся на півслові.

— Між світом неживих, — виручив брата Полель.

— Десь так, Мальво. Бажано Ягусю нічого не просити аж такого надзвичайного, обов’язково будеш змушена заплатити. Добре, якщо золотом візьме, та часто ця хитрюга бере іншим. Таланом, наприклад…

— А хатка її точно на курячій ніжці? — трохи ніяково запитала Мальва.

— Ну, на курячій. Дивна така конструкція. Незручно, звісно, зате цікаво. Сама хата дерев’яна, трохи з прибамбахами всередині, але то інтересні прибамбахи. Частокіл і ворота з людських кісток. На частоколі стримлять людські черепи.

— Фу, — поморщилася Мальва.

— Та йой, чому фу? Це життя. А знаєш, що найдивніше? При усій цій страшнуватій дивакуватості, наша Ягілка дуже любить квіти. У неї під вікнами шикарний квітник. І тепер вгадай із трьох разів, із яких квіток квітник?

Мальва недовірливо дивиться на Леда:

— Ти прикалуєшся? Шо, в натурі, з мальв?

Лед захіхікав. Мова Мальви була, як на нього, просто чудова. Полель гидливо скривився.

— В натурі, мальви, Мальво! — відповів Лед.