Дара Корній - Зворотний бік світів

Стрибог відійшов убік, уважно окинув поглядом скульптуру Чорнобога. Проклятий отримав наказ і її покропити еліксиром. Цікаво, чи не забув? Бо якщо телепень цього не зробив, то… доведеться вигадувати новий сценарій.

Усе було гаразд. Скульптуру огортала тоненька сіра сіточка. І видно її було за умови, якщо знати, що шукати.

— Що означає перегорнути сторінку? — обурився хтось із натовпу. — Ти розумієш, йолопе, що мелеш? Ану забирайся зві…

Не договорив.

На очах усіх темних, без будь-якої допомоги Стрибога, який навмисне відійшов подалі, скульптура Чорного бога за мить розсипалася на порох.

Німа тиша накрила площу. Було тільки чути, як недобре скрегоче та огризається Храм Чорнобога. Він помирав. Але помирав повільно, як то роблять люди, котрі надто любили життя і дуже бояться невідомості, чіпляючись щосили за найтоншу його волосінь.

Стрибог тріумфував. Сірий брат був правий. Щоб створити нове, потрібно знищити старе, бо воно важким тягарем жаху тягнутиме назад та не дозволятиме змінюватися й розвиватися… Як багато для нього зробив сірий брат! Скільки невідомих дверей йому відчинив! Тепер у нього все буде добре. Новий світ для нових людей. Нових внутрішньо. А ті, хто не захоче змінюватися? Знищити! Як оцей Храм. Купа попелу…

Після падіння Храму стане вільною Мальва. Воскресне з мертвих. І це буде диво чи… Благословення самого Сварога на його, Стрибоже, царювання. Так, сірий брат має слушність, старі боги давно мертві і мудреці вправно смикають за мотузочки, керуючи та спрямовуючи світи. Якби Чорнобог був живий, чи він дозволив би своєму ідолу перетворитися на тлін? Той, хто легко прощається з минулим, має майбутнє. Птаха — його минуле. Устрій світу темних — його минуле. Мальва — його майбутнє. Йому та їй творити Храм Правди.

Темні заворожено дивилися на жменьку попелу. Жах накрив їх німим саваном.

— Чорнобог мертвий. Ми з вами напишемо нову історію. Ми з вами створимо новий світ. І він стане початком нашої з вами великої перемоги над старим та непотрібним, — упевнено гудів Стрибог.

Він говорив-говорив-говорив. Розповідав, як збирається розбудовувати Темний світ, укріплювати його кордони, зміцнювати фундамент. Як маленька віра в серці сотворить для темних велике диво. Темні спочатку просто слухали з надією, потім та надія почала зростати. І враз… Вона перетворилася на віру. Віру, яка допомагає переживати найстрашніші випробування в житті, яка найпотаємніші та найнереальніші плани перетворює на дійсність… Переляк від того, що все дороге та рідне для них от-от впаде і загине, почав зникати. Натомість віра в те, про що говорив Стрибог, наповнила їхні серця. Стрибог не руйнівник. Стрибог урятував їх. Бо якби він вчасно не з’явився, Храм Чорнобогів убив би всіх.

І все було би чудово, якби…

Наче з-під землі перед Стрибогом виріс Мор. Він стояв, великий, лихий, темний.

— Ану, синку, подивися батькові в очі! — він говорив набагато тихіше, аніж Стрибог. Але сказав це так, що чар щойно сотвореного Стрибогом ураз щез. І на площі перед помираючим Храмом знову стояли налякані темні…

— Що ж ти ховаєш очі, синку? Правильно робиш. Злодій завжди ховає очі та повертається на місце злочину.

Морок підійшов до купки попелу. Нагнувся, торкнувся рукою, понюхав, скривився, випрямився. Натовп уважно стежив за ними: за батьком та сином…

Морок розвернувся, глипнув у бік Стрибога:

— Робота Навії. Її еліксир. Ця темна має свій почерк. Вона до всіх своїх еліксирів додає один цікавий запах і тому його ні з чим не сплутаєш. Знайшов-таки собі союзника. Чому? Тому, що я не вберіг Мальву і вона втекла від мене? А ти де був, синку? Де вештався? Ганявся за неіснуючими химерами? Добре тобі сірі промили мозок, прополоскали його, висушили навіть та попрасували. Що ти коїш? І прикриваєшся чим? Творінням нового Храму? Храму Правди? Гаразд. Ось тобі правда. Я щойно бачився з Птахою. Та, кого я ненавидів завжди, виявилася в сто разів мудрішою від мого сина. Ти не заслуговуєш мати таку дружину. Птаха просила не карати тебе, бо більше покарати, аніж ти сам себе покарав, навряд чи можна. Просила відкрити тобі очі, зняти з них сіру полуду. Я це охоче роблю. Мара тобі не збрехала. Перун і справді батько Птахи. Батько, який, на жаль, надто пізно зізнався у своєму батьківстві. Чи має вона його за це ненавидіти? Ця жінка не знає, що таке ненависть. Чуєш, сину! Перун і справді батько Птахи. Твоя ревність, котра губила світи, руйнувала долі людей, безпідставна.