Дара Корній - Зворотний бік світів

— Отакі справи, Повелителю темряви. Ви ненавидите мене за те, що ваш син смів покохати світлу. Ви ненавидите мене за те, що ваша онука завдяки світлій народилася і не перетворилася на темного монстра, а зростає хорошою і дуже сильною безсмертною. Але, знаєте, я маю більше за що вас ненавидіти. Ви вбили мою матір, зруйнували моє дитинство, знищили всіх, кого я справді любила, коли жила у світі Чотирьох Сонць, перетворили мого рідного брата на зрадника, відступника та вбивцю, вкрали в мене батька, залишивши тільки маленький спомин… І через що? Через пророцтво напівбожевільного Оракула.

— Це все прикрі обставини, безсмертна. Боротьба між світлом та темрявою потребує жертви. Лишень одного я не розумію. Натяку про зраду брата. Якого ще брата? — гаркнув Морок. — Я геть нічого не знаю про твого брата. У моєму житті стільки було зрадників та зраджених, хіба всіх пригадаєш? Зрештою, запам’ятай собі таке, зради не можна навчитися. І зраджувати не можна змусити. Це вибір кожного.

— Так-так. Той, хто не хоче зраджувати, нізащо не зрадить… — погодилася несподівано Птаха. — І немає значення, кого чи що зраджуєш. Людину, матір, кохану, батьківщину чи себе. Зрада не має виправдань. Поговорімо про інше, бо щось задалеко ми зайшли в наших шуканнях. А часу не так багато, я це відчуваю. Годинник невпинно котить хвилини в пастку. Чого ви хотіли від цієї бідної нещасної смертної жінки? Вона любить вашу онуку по-справжньому. Бо вона і її онука теж. І Мальва сю стару любить. Дуже-дуже любить. А от чи любить Мальва вас? Питання. Любов не заслуговують покликом крові чи високими словами про велике призначення чи грандіозну мету. Люблять завжди серцем. А що залишається, коли нема любові? Навіть повагу від сина та онуки треба заслужити. О, звісно! Ви мені можете заперечити. Переконувати, що для Темного світу любов не притаманна. Нехай. Вам вирішувати. Я до вас не пхаюся, мені байдуже. Тільки не шукайте винного там, де його нема. Дайте спокій Горпині.

— Я стару не займатиму. Присягаюся. Але скажи мені, будь ласка, це правда, що Мальва жива? Це не хитрий підступ? — Морок стишився, змалів. Сидів, далі уважно роздивляючись візерунок.

— Жива. Вона успішно переправилася через вашу річку. Річка її не вбила. Тому що Мальва не лишень донька темного, а й простої смертної жінки. Останній раз її бачили у світі Оранти. Лада припустилася великої помилки. Погрожувала повернути дівчину до Відтіні. І Мальва вкотре накивала п’ятами. Є маленьке припущення… — Птаха затнулася. Наче вирішувала — казати Мору чи ні. Той підняв на неї очі. Погляди схрестилися. Договорила, бо вона йому щойно повірила: — Є маленьке припущення, точніше, це лишень відчуття Перуна, мого батька. Він вважає, що Мальва зараз у сірих. Вони хочуть її використати, щоб пересварити між собою всіх, щоб налаштувати Стрибога і проти вас теж. Тобто переконати, що це начебто ви винні в смерті Мальви. Ви для нього — убивця його доньки. Бо я — та, що розбила його серце. Цього для враженого сумління бога цілком достатньо, щоб почати ним маніпулювати.

Мор мовчав, уважно дивлячись на Птаху. Тоді сумно кивнув і прорік:

— Я вірю тобі. Ти не дуриш. Гаразд. Що ж нам тепер робити? Ти ж у нас така мудра, що порадиш? — Морок говорив майже щиро.

— Ні, Море. Я не мудра. Може, трохи розумна. Розумний бачить вихід з глухого кута. А мудрий ніколи в глухий кут не зайде. Думаю, ліпше зробити так. Мальву шукають усі: і ви, і ми, і Перун, і смертні, і безсмертні. Рано чи пізно ми її знайдемо. Та, на жаль, зі Стрибогом усе набагато гірше. Він уперто не вірить, що між мною та Перуном нічого нема. Біля нього активно труться сірі і доливають оливи у вогонь. Ви — його батько, авторитет для сина. Він повернеться до світу Відтіні. Він шукатиме Мальву. Повернеться точно, бо Мара йому розповіла про так звану смерть доньки і навмисне те зробила, щоб виманити його зі світу Білих Вурдалаків. Я також хочу з ним поговорити, але зроблю це після того, як ви з ним помиритеся. Ви розкажете йому всю правду про Мальву. Він вам повірить. Ви мусите знайти потрібні слова. І це вам допоможе зробити ваше батьківське серце. На мить забудьте, що ви темний Володар, згадайте, що ви тато. Що скажете?

Мор згідно закивав:

— Так. Думаю, що так і вчинимо. Але пообіцяй мені, Птахо, що, навіть коли ти першою знайдеш Мальву і вона не захоче повертатися до світу Відтіні, ти не заборонятимеш мені спілкуватися з онукою.

— Обіцяю, не заборонятиму, — відразу відповіла Птаха. — Навіть більше. Я переконаю її, що так буде правильно. Родина — це дуже важливо.