Дара Корній - Зворотний бік світів

— Ну?

— Що, ну? — запитала Птаха. — Я думала, що ви почнете. Розкажете, як довели онуку до стану, коли вона готова була навіть померти, тільки б не залишатися в Темному світі. Чи, може, повідаєте, чому ваш син так усіх ненавидить, що легко готовий убивати кожного, навіть собі подібного, тобто темного.

Мор відповідав виважено й твердо:

— Мій син — це не лише моя проблема. Це ти його таким зробила. Ти його перетворила на потвору. Він уже не знає, хто він! Колись я думав: якщо Стрибогу добре з нею, з тою світлою, і якщо він назад не проситься, то, може, це і справді любов. Та ба, навіть більше. Я врешті змирився з цим, а потім… Несподівано повернувся син. І я зрадів, втішився. Ходив щасливий, бо ще й онука знайшлася. Нехай напівсмертна, але ж із Перемінником, з безсмертними талантами тобто. А потім ти… знову все зіпсувала.

Обличчям Птахи пролетіла тінь, і вона недобре прошипіла:

— Дуже цікава версія подій, шановний. Отже, це нормально, якщо твій чоловік ходить наліво і направо, спить з усіма підряд жінками, зваблює незайманих, а потім лишає їх з дітьми? Та й урешті в усьому тебе ж і звинувачує.

— Він — чоловік. Це його сутність. Фізіологія, якщо хочеш! Інстинкт розмноження. До того ж нема чого на дзеркало скаржитися, добре знала, кого купувала. Він темний. Що ти хотіла від темного бога? Святості?

Морок злісно блиснув очима. Як його дратувала ця світла зараза.

— Чому ж тоді ви ніколи не зраджували свою дружину? — Птаха дивилася чоловіку простісінько в очі, і той ледве витримував погляд. — І зараз не зраджуєте, а ко…

— Замовкни, — обурився Морок. — Ми говоримо не про мене, а про тебе зі Стрибогом. Отже, ти відповіла на зради Стрибога тим самим. Так ницо і так по-дурному.

— Я ніколи Стрибога не зраджувала. Жодного разу, навіть подумки, — відповідала спокійно Птаха.

— Не зраджувала? А Перун? Що це тоді, як не зрада?

— Ну, напевне, любов.

Мор оскаженіло зірвався з місця. Закричав на Птаху. Обзивав усяко, звинувачував у зникненні онуки, у тому, що вона така-сяка-пересяка — і зрадниця, і лиходійка, і звабниця, — і що вміє використовувати інших, і що всіх світлих треба втопити в Мертвій річці або відправити у світ мертвих, щоб не заважали нормальним творцям творити гармонію у світах. Робив то так гучно, що Горпина на вулиці нажахано молилася, просячи заступництва в небес. Чомусь була переконана, що Морок уб’є Птаху.

Птаха ж спокійно сиділа на своєму місці, уважно спостерігаючи за діями Мора. І коли той урешті трохи стишився та знесилено впав на стілець, вона озвалася:

— Як багато цікавого я щойно почула від Повелителя Темного світу. Шановний Повелителю, ви завжди чуткам вірите чи тільки коли вони стосуються Птахи? Не відповідайте, бо я зараз повідомлю вам таке, від чого вам стане соромно за всі сказані недобрі слова.

— Дуже цікаво, безсмертна, — скривився Мор. — І що ти мені такого скажеш, чого я не знаю? Що ви з Перуном не коханці, а друзі? Не сміши мене, гаразд? Ти сама щойно зізналася, що любиш його, чи мені почулося?

— Ні, не почулося. Можу повторити. Я і справді люблю Перуна. Так само, як ви любите Стрибога. Бо Перун — мій батько. Можете запитати Мари, Лади чи кому ви там ще довіряєте. Зрештою, запитайте власного батька. Він точно знає. Це ж нормально любити батьків, чи не так?

Якби позгасали всі зорі на небі та води затопили світ, Мор здивувався б менше. Він сидів кілька секунд, переварюючи почуте та не кліпаючи очима. Потім ледь чутно перепитав:

— Як це, батько? Ти ж донька смертної Арати… Чи тут також існує якась прихована таємниця?

— Взагалі для того щоб дитина з’явилася на світ, однієї волі та бажання жінки недостатньо. Потрібен чоловік, батько дитини, — сумно відповідала Птаха.

— Але ж… Чому він досі мовчав? — не вгавав Мор.

— Може, тому, Море, що ви доволі легко повелися на пророцтво Оракула. Як там воно звучить? Виправте, якщо помиляюся. Здається, так: «Та, що прийде зі світу Чотирьох Сонць, донька Арати, вкраде серце твого сина». І Перун, рятуючи мене від смерті, бо в смертному тілі я б від отриманих ран точно померла, прийшов до великої Мари і попросив подарувати непритомній дитині Перемінника тільки для того, щоб вона вижила і щоб ви не могли відстежити її до пори до часу, поки вона не зміцніє настільки, що зможе сама себе боронити?

Морок не знаходив слів, щоб заперечити Птасі. Вона тримала відкритим серце, і темний бог вільно читав у ньому. Вона не брехала ні про Перунове батьківство, ні про справжню любов до його сина, ні любов до його онуки. Мовчав, розгублено роздивляючись візерунок на скатертині.