Дара Корній - Зворотний бік світів

— А що з Шепотом?

— А нічого з Шепотом. Коли той зрозумів, що накоїв, то дуже злякався. Й утік… досі від мене бігає… Бачиш, як воно його повело? Відрікся і від світлих, і від темних, натомість придумав власну віру. І впевнений на сто відсотків у своїй правоті. Якщо мільйон разів сказати на пісок сніг, то він, мабуть, стане називатися снігом, хоча на нього й не перетвориться. Дзвеванна вбила в серці Шепота будь-яку любов. Вона використала почуття юнака як зброю для помсти. Але вона не розуміла тоді, що зраджене розтоптане кохання може не просто вбити тіло, як ото вона витворила з Неврою. Воно іноді перетворює серце на сутінки.

— Що далі було, Учителю? — Остап відчував біль свого діда. Йому хотілося якнайшвидше закінчити цю розповідь, щоб той біль від спогадів стишити.

— Після цього я дав згоду Мороку на те, щоб у світі неврів навчалися і темні учні. Чим вони гірші від світлих, таких як Дзеванна, наприклад, скажи? Я робив якісь намагання розповісти правду про те, що зробила з моїм життям Дзеванна. Пішов до Оракула. А далі ти знаєш. Зрештою, Творцеві й так усе відомо, і якщо досі винний не покараний, на се в батька свої причини. Чи не так?

Мирослад кілька хвилин мовчав, тоді подивився Остапу просто в очі та розважливо мовив:

— Твоя бабуся Невра, онучку, не вміла перетворюватися на інших тварин, вона не вміла ставати травою, не вміла бути хмарами. Вона знала, як це робити, але не вміла, бо в ній жив інший, ще більший талант. Його маєш і ти. Ти можеш ставати будь-яким птахом, звіром чи комахою, не видозмінюючи свого тіла. Ти знаєш, як через очі звіра дивитися на світ. Ти можеш вільно керувати звіром. При бажанні ти зможеш відчути себе вовком і полювати на козулю, але якщо накажеш вовку зупинитися, то він зупиниться. Ти можеш бути соколом, який полює на мишу. Але коли ти даси йому наказ летіти на сонце, тобто на вірну смерть, він, не замислюючись, полетить. Ти легко зможеш відшукати лікувальну траву від опіків, наприклад, якщо вселишся всередину лисиці, яка попекла лапи під час пожежі. Ти станеш жабою в студеній воді й спокійно перебудеш холод. Ти легко вистежиш ворога, бо навіть метелик, який пурхає в нього над головою, дивитиметься твоїми очима. Ти готовий відкрити своє серце для розуміння цього таланту, мій любий онучку Остапку?

— Так.

— Тоді слухай уважно і запам’ятовуй…

Мальва обережно та повільно рухалася подвір’ям Ягілки. Стримувалася, щоб не озирнутися. Чомусь сама для себе це постановила. Так буде правильно. Не хотілося побачити в проймі освітлених дверей хати згорблену постать потворної старої Яги. Нехай Ягілка залишиться у її пам’яті самотньою красивою жінкою. Мальва була їй безмежно вдячна за те, що допомагала. І незабаром вона побачить Птаху і свого любого Остапа. Він теж безсмертний. Він син та онук безсмертних. Отже, стовідсотково він їй рівня. Навіть Морок не заперечуватиме. Морок поважав Мирослада. Чула це на власні вуха. А чи підслухала? Не мало значення. Її Остап особливий. Її Остап. Посміхалася сама до себе, і темрява ночі не видавалася вже аж такою гнітючою.

Стежка від хатинки Ягілки і до воріт здавалася доволі довгою. Напевне, ніч її такою робила. Вершечки частоколу поблискували недобрим вогнем. То світилися очниці людських черепів. Можливо, Ягілка розраховувала на те, що Мальва злякається цих страшків-вогників та повернеться в хатинку на курячих ніжках. Бо можна ж було спровадити Мальву ще завидна, чи то, навпаки, залишити до ранку. Не обов’язково ж то робити з приходом ночі. Але внутрішній голос підказував Мальві — так правильно. Бо, очевидно, що на ніч у хаті Яги, де невідомо хто чи що варить, пече, прибирає, сукає нитки життя, залишатися небезпечно. Можна і не вибратися. Мальва рухалася повільно, не піддаючись спокусі побігти. Нитка в руках вела за собою. Десь на півдорозі, коли наче вже замирилася з мертвими червоними вогнями черепів та смолянистою густою темрявою довкола, хтось чи щось різко вхопило її за ногу. З несподіванки перечепилася, упала та добряче забила коліна. Обмацала руками простір довкола себе. Нічого. Лишень вогка трава під ногами. Схоже, у світі Ягілки впала роса. Не думала навіть зупинятися надовго та досліджувати, хто міг так неприємно пожартувати з нею. Натомість стала обережнішою. Кроки робила чіткі та впевнені. Нитку тримала ще міцніше.

Нитка в руці шарпала її в бік стежки, і Мальва чемно слухалася тих зазивань, неспішно пересуваючись далі. І тільки подумала, що вона майже вибралася, як нитка у її руках просто завмерла. Мальва легко шарпнула її на себе. Нитка натягнулась як тятива, але не зрушила. Мальва обережно, намотуючи її собі на зап’ясток, рухалася до того місця, де застряг її сірий клубок. Нитка привела її під частокіл. Зверху на неї моторошно впивалися червоні вогні очниць черепа. Мальвина уява образно малювала в голові не лишень обриси самого черепа, якого в темряві ледве було видно, а й того, хто був його власником. Стріпнула із себе видіння і заходилася навпомацки намацувати клубок ниток. Він закотився, мабуть, під частокіл та застряг у шпаринці. Але рука дівчини ніяк не могла пролізти в дірку, яка стала справжньою пасткою для Мальвиного ниткового поводиря. Невже доведеться чекати світанку? Цього їй геть не хотілося. Мальва з ще більшим завзяттям заходилася діставати клубок. Руки пекли. Очевидно, стесала їх до крові, проте тим зараз не журилася. Хай. Головне — дістати той злощасний клубок та не порвати нитку. Клубок усе не піддавався. Ледве не плакала. Випрямилася на повний зріст, щоб відхекатися. Нічого, ще трішки, вона це обов’язково зробить. От якби можна було знайти якусь суху гілку та пошарудіти нею… Роззирнулася. Темно, нічогісінько не видно. Очі Мальви знову втупилися в червоні вогники черепа і… Мальва відчула, як на голові в неї заворушилося волосся, червоні вогники занявчали. «Щоб тобі, почваро, клята!» — вилаялася перелякана Мальва. То нявчали не вогники, то нявчав Ягілчин кіт. Ось він вже треться біля ноги Мальви та заклично муркоче. І раптом котяра робить таке, чого вона точно від нього не сподівалася. Хоч було геть темно, та відблиски від вогнів черепів усе ж давали трохи світла, і Мальва побачила, як котяра запхав свою лапу в шпару та дістав клубок ниток. А потім лапою підштовхнув його до Мальви. Дівчина нахилилася та погладила котяру по спині: