Дара Корній - Зворотний бік світів

Коли народився наш синочок Шепіт, я був найщасливішим чоловіком у Всесвіті. Розумник, красень, талант, який успадкував від батьків усе найкраще. Я так вважав. Урешті й Дзеванна заспокоїлася. Так принаймні мені здавалося. Вона вийшла заміж, народила сина. І я тішився, що не я один можу почуватися щасливим. А потім мій син отримав від Мари Перемінника і Невра майже змусила мене віддати його до школи Яровороту. Як я того не хотів, наче відчував, що то буде початком чогось недоброго та лихого. Дзеванна мені не простила «зради». Вона вирішила помститися по-іншому, доволі вишукано, по-жіночому.

Шепотом ми назвали твого батька, бо так заходів Шум. Шепіт — наче велика і прекрасна молитва до живого неба, до зір, до сонця. Шепіт — наче музика лісу, шепіт — пісня річки, шепіт — слова, котрі застигли мелодією на губах коханої. Шелестіння-жебоніння слів, поцілунків, обіймів, життя… Шепіт на відмінно закінчив школу у Яровороті, то він порадив світлим безсмертним давати на навчання у світ неврів позначених Перемінником дітей. Він був дуже доброю дитиною, як і його мама. Ми з Неврою не відмовилися. Світ неврів із задоволенням почав ділитися знаннями зі світом світлих. А потім…

Вона померла уві сні. Просто заснула і не прокинулася. Мене тоді не було вдома. Морок покликав мене на перемовини, переконував брати на навчання у світ неврів не тільки учнів зі Світлого світу. Наводив різні аргументи, ми сперечалися. А тим часом…

Мирослад умовк. Остап повернув голову в бік діда. Той плакав. Вода текла його обличчям, він не витирав її, плечі час від часу здригалися, стогін виривався з грудей на волю. Остап обійняв Мирослада за плечі. Притулив до його мокрої щоки свою і сказав:

— Не плачте. Я люблю вас. І нікому не дозволю вас скривдити.

Після почутих слів Мирослад трохи стишився, даючи лад внутрішньому болю. Останній раз він плакав, коли ховав Невру.

— Дзеванна закохала в себе Шепота. Робила це з умислом. Наївний молодий хлопчисько, найкращий учень школи Яровороту, найкращий учень світу неврів. І поруч така спокуслива й така витончена пані. А він був готовий заради неї на все. Навіть на вбивство рідної матінки… О, Дзеванна розповіла йому страшну і трагічну історію свого кохання. Розповіла про те, як Невра, рідна тітка, рідна кров, рідна сестра її батька, жорстока та ненависна, познущалася з неї, забравши її чоловіка. Так, Дзвеванна вже дуже постаралася, щоб Яроворотом ходили легенди про щире й велике кохання Мирослада та красуні Дзеванни. Вона вміє бути переконливою. Де мовою лестощів, а де мовою тіла. Не дивися так на мене, хлопче. Це не вигадки, вона сама потім чесно в усьому зізналася. І що придумала наша вигадниця Дзеванночка? Вона дала довірливому закоханому юнакові так званий «еліксир правди». Сказала, що якщо кілька крапель еліксиру додати до вечері, то на ранок людина, яка його вжила, скаже тобі всю правду, про що б ти її не запитував. А оскільки люблячий син усе ж сумнівався в правдивості розповіді Дзеванни, то таким чином він усе перевірить та зрозуміє. Знаєш, я завинив перед сином, бо його внутрішній неспокій чи тривогу завжди перекладав на його юний вік. Ну, дорослішає хлопчик, хвилюється, і коли він мені одного разу зізнався, що закохався, то я щиро тішився з того. Я теж був молодим і завзятим, і в мене було перше кохання. Яке потім стало чужим… Воно було платонічним і таким ніжним та трепетним, наче перші проліски серед снігів у лісі. А потрібно ж було запитати: «Хто вона, синку?» І я б запитав. Та Невра не дозволила. Вона була чудовою мамою. Говорила, що син сам скаже, якщо вважатиме за потрібне.

І Шепіт підлив у вечірній напій матусі еліксиру. Еліксиру, котрий дарує вічний сон безсмертному. Такий еліксир роблять тільки в одному місці, у світі мертвих. Не просто отримати щось із цього світу. Потрібно багато чим пожертвувати. І Дзеванна пожертвувала. Вона віддала безсмертні сили власного сина в обмін на таке. І вона досі вважається світлою безсмертною, онучку. Моторошна та жорстока пані, котра нікого, крім себе, не любить: ані чоловіка, ані сина, ані батьків. Вона досі мстить. За інерцією, напевно. Цього разу безцільно, бо по-іншому жити не може. Коли вона почула, що з’явився ти, то наче сказилася. Прилетіла до мене, стала погрожувати: «Не навчиш Дужа перевертництва, то вб’ю онука». А вона може, я знаю. Звісно, йому безсмертних сил я не поверну, однак перевертництва постараюся навчити. Навіть смертним опанувати цю науку до снаги. Принаймні поки Дуж тут, вона тебе не чіпатиме.