Генрі Олді - Захребетник

Ранок зайнявся чудовий. Легкий бриз приємно овівав лице, сонце обгорнулося тюлевою габою хмар, не сліпило й не обпалювало, а лише пестило променями мирних баданденців та гостей міста. Видно, сонце теж було зацікавлене у збільшенні кількості туристів.

На морі панував штиль. Крізь товщу води, прозорої, як аквамарин із Рагнарської ущелини, виднілося дно, аж до найдрібнішої піщини.

— Халва!!!

— Копчена меч-риба! Язика проковтнеш, так смачно…

— Тельбух! Самі ріжемо, самі смажимо!

— Халва-а-а!!!

«Утремо носа баданденським нишпоркам?» — думав Джеймс, гуляючи по набережній і насолоджуючись красою морського пейзажу. З усього видно, що втремо, та ще як! Незабаром парубок кинув якір у малолюдному ранньої години духані «Галера Рустем-Хана». Щоб остудити нетерпіння, що сушило душу, він замовив крижаний пунш із ромом «Претіозо» і тацю смаженого у меді мигдалю — після чого поринув у роздуми.

Учнів можна до уваги не брати: не той рівень. Можливо, рябий — хтось із підмайстрів. Скільки їх у Вучі Естевен? Двоє? Троє? Фернана ми бачили, — на роль «мисливця» хлопець не годився. Навіть у гримі й перуці, — або під личиною. Занадто молодий, занадто простий. Жаль, сьогоднішній візит призначено по заході сонця — мало шансів побачити інших помічників пані зі шпагою.

Дарма, їх буде нагода зустріти. Не ховатимуться ж вони від Джеймса! А якщо хтось і вдасться до такого — ми зробимо цілком певні висновки.

Гірше, якщо рябий давно закінчив навчання й більше не з’являється у фехтувальній залі. Тоді доведеться розпитувати. І не факт, що неговірка маестро стане відвертою з новим учнем. А втім, не варто бігти попереду карети, як любить приказувати дідусь Ернест.

Усьому свій час.

Джеймс ковтнув пуншу. Неуважно обвів поглядом приміщення духана — й зустрівся очима з чарівником, що заселявся до Ахмета кілька днів тому.

Маг ґречно підняв капелюха, підступив ближче.

— Доброго ранку, пане. Ми, здається, живемо з вами в одному пансіонаті?

— Цілком правильно.

— Дозвольте назватися: Фортунат Цвях…

— …найкращий венатор Реттії. У Бадандені на запрошення, з неофіційним візитом! — Джеймс не зміг стримати задоволеної посмішки. — Ми з вами земляки, майстре Фортунат.

Він підвівсь і вклонився:

— Джеймс Рівердейл, віконт де Треццо.

— Радий знайомству, віконте. Присягаюся Вічним Мандрівцем, ваша поінформованість вражає!

Магове здивування лестило хлопцеві. Не так уже й просто здивувати досвідченого мисливця на демонів!

— Біля вас вільно? Ми із дружиною не завадимо?

— Аж ніяк! Розташовуйтеся, прошу вас.

Широким жестом Джеймс указав на квітчасту тахту навпроти себе, немов був власником духана. Руду магову дружину він помітив тільки тепер. Вона зацікавлено розглядала інтер’єр «Галери»: мушлі на полицях, корабельні снасті, олов’яні кухлі, сулії з екзотичними напоями, сучасне штурвальне колесо з руків’ями, відполірованими безліччю долонь…

— Моя дружина Меліс.

— Дуже приємно. Джеймс Рівердейл…

Молодик звернув увагу, що зелений шовк убрання Меліс чудово гармонує зі кольором її очей, і негайно зробив жінці комплімент із цього приводу. Духанник уклінно взяв замовлення: імбирне пиво й гострий сир для венатора, мандариновий сік із льодом і крапелькою мараксинового лікеру для пані венаторової — й нечутно дематеріалізувався, щоб за хвилину з’явитися знову із замовленням на круглій латунній таці.

— Ви давно тут, віконте?

— Два тижні.

— У такому разі, чи не порекомендуєте пристойний клуб для сімейних людей? Нам порадили салон Бербері-ханум…!

Джеймс зашарівся.

— О, це ніяк не для сімейних людей!

— А казенний парадайз? Той, що в бухті Абу-ль-Фаваріс?

— І це й навряд чи… — від спогадів про парадайз у Джеймса заболіла голова й виникла слабкість у плечах. — Мабуть, вам годилося би навідатися до «Візира Махмуда» на вулиці Трьох Фундаторів. Там збираються доволі поважні люди: маги, аристократи, державні мужі. Багато хто приходить із дружинами. Світські бесіди, свіжі новини, наукові суперечки…

— Мабуть, нам це підходить. Як ти гадаєш, люба?

— Звучить привабливо, — відповіла руда Меліс.

— Дякую, віконте, ми неодмінно скористаємося вашою порадою. До речі, якщо не секрет: як ви довідалися, що я прибув на запрошення? І до того ж неофіційно?