Генрі Олді - Захребетник

Не від небіжчика, коли той був ще в доброму здоров’ї.

Від Бучі Естевен.

Ближче до кінця «випробування» Джеймс мало не розгубив глузду, придивляючись до жінки й гадаючи: часом не вона зустрілася йому в зброярській крамниці Мустафи? А що? Переодяглася в чоловіче, статурою схожа; на голову — химерна перука, рябі щоки — грим… Ні, перука не підходить. І грим — дурниця. Амулет, що викликає потьмарення? Личина, наведена знайомим чарівником? Ага, і Мустафа при цьому бачить одну личину, а Джеймс Рівердейл — іншу! Складно, занадто складно…

Ідея була божевільною. Азиз-бей, мабуть, за такі ідеї звільняє співробітників Канцелярії Припинення без вихідної допомоги. І правильно робить.

Але почерк…

У фіналі парубок переконався, що почерк Вучі, незважаючи на схожість із діями рябого, все-таки має й ряд суттєвих відмінностей. А коли переконався, відкинув думку про личину. Ну, не цілком відкинув — відклав на потім.

Ми, циніки, нічого не відкидаємо остаточно.

— Зараз ви заплатите тільки за сьогоднішній урок, — сказала Вуча Естевен, пані зі шпагою. — Що зроблено, те й оплачено. Ваш на баш, якщо завгодно.

І назвала суму: цілком прийнятну. Дочекавшись, коли Джеймс подасть їй гроші, вона взяла монети без найменшої ніяковості чи показної відрази до нікчемного металу, чим хизувалися на людях деякі маестро. Було видно, що гроші Вучі потрібні, й вона спокійно бере їх за чесно виконану роботу.

— Завтра обміркуйте все достоту. І якщо вирішите продовжити уроки, приходьте ввечері, після заходу сонця. Ми підпишемо контракт, де обумовимо терміни занять і суму гонорару.

Вона не дивлячись кинула шпагу підмайстрові. Фернан спритно піймав зброю, відсалютував удові маестро Бернарда й посміхнувся. Мабуть, він був закоханий у Вучу, незважаючи на різницю у віці. Це невдовзі минеться, подумав Джеймс. Головне, щоб хлопець не накоїв дурниць.

Вуча Естевен — не дуже вдалий об’єкт обожнювання.

— Я прийду завтра.

— Гаразд.

Немов тієї ж миті забувши про існування Джеймса Рівердейла, Вуча швидко попрямувала до трьох пар, що й досі відпрацьовували шаблю проти списа. Тепер зрозуміло, звідки в цій школі суха академічність — її досягають багаторазовим, багатогодинним повторенням, що в’їдається аж до кісток.

— Мусо, ти поміняв малюнок бою?

Лише зараз Джеймс звернув увагу, що один учень із шаблею, названий Мусою, на випади пікінера відповідає поворотом і зближенням, явно підглянутим самі знаєте в кого. Муса виконував прийом цілком пристойно. А для першого разу — то й зовсім чудово.

Хіба що шаблю, з огляду на її кривизну в порівнянні з рапірою, варто було би виносити вище й брати «козирком».

— Так, маестро!

— Чому?

— Так краще, маестро!

— Хюсене, дай мені піку!

Забравши спис у Хюсена-вусаня, Вуча стала навпроти Муси. Учень посміхався з радістю дитини, що хвастається перед батьками розбитою вазою. Але дама була безпристрасна, як пустеля опівдні. Джеймс здригнувся: Вуча Естевен вібрувала, поширюючи навколо себе флюїди нервозності. Вона була небезпечна, як оголений клинок біля горла — й лише такий дурень, як Муса, міг посміхатися, не помічаючи цього.

І лише такий закоханий молодик, як підмайстер Фернан — ашик, як кажуть на Сході, — міг посміхатися, захоплюючись цим.

— Ан гард!

Піка вдарила в груди Муси.

Якоюсь мірою Джеймс мав право пишатися. Муса виконав перейнятий від нього прийом бездоганно. Навіть шаблю виніс напрочуд точно, виправивши помилку.

Просто пані спрацювала швидше.

Важка кавалерійська піка, призначена для молодців-кірасирів, у її руках набула рухливості атакуючої змії. Ледь закінчивши випад, Вуча зробила короткий замах — і ратище з усієї сили підтяло Мусу під коліна. Хлопець хряпнувся горілиць, випустивши зброю, вдарився спиною та потилицею…

Перехопивши піку «на зворот», маестро показала, куди би вона застромила чотиригранне жало, якби захотіла. І кинула списа вусаневі так, немов зброя була пір’їною.

— Що зроблено, те оплачено, — сказала Вуча Естевен, ні на йоту не підвищивши голосу. — Ваш на баш. Ти мені платиш, Мусо, я тебе вчу. Так улаштований світ. Немає доброго, немає злого — є мета й засоби, щоб її оплатити. Ти зрозумів мене, Мусо Кебір?

Біля її ніг корчилася й стогнала людина без шаблі.

— От і добре, — Вуча кивнула, начебто Муса їй відповів. — Можеш працювати далі.

— Я прийду завтра, — сказав Джеймс Рівердейл, відвертаючись.

Пані не почула.

Або вдала, що не почула.