Стефани Бёрджис - Дракон із шоколадним серцем

А я відштовхувала брилу й залюбки висовувала кінчик писка назовні, глибоко вдихала свіже повітря, аж допоки в носі починало поколювати, і дивилася, як хмари пливуть у височині. Я ніколи не зважувалася на щось більше, просто лежала тут годинами, мріючи про той день, коли мені нарешті дозволять розправити крила й гайнути в неозоре небо.

Але сьогодні вперше в житті я не збиралася обмежуватися мріями.

Я мала намір продемонструвати Ясписові — і мамі також , — що цілком здатна про себе подбати. Тоді дорослі вже не матимуть гожої відмовки, щоб тримати мене в зачині.

Ущерть сповнена радісним передчуттям, я склала крила, притиснувши їх до боків, і рвонулася назовні, назустріч світу й свободі.

Вибратися з лазу виявилося важче, ніж мені спочатку здалося. Плечі застрягли в отворі, і я так смикалася, що мало не заревіла від зусиль. Довелося прикусити губу й ковтнути власний дим, щоб не закричати.

І от нарешті — нарешті! — я виборсалася на волю з гучним «лясь!», упала перекидьки на землю там, зовні, і заскімлила від болю. Я так сильно подряпала складені крила об гострі, щербаті скелі, що на сріблясто-багряній лусці з’явилися рвані рани.

Що там казала матінка?

«Твої лусочки ще не зміцніли навіть для того, щоб витримати вовчі ікла…»

Я заскреготіла зубами й насилу звелася на всі чотири, обережно тримаючи крила напівскладеними. Кожен подув вітру, торкаючись до них, викликав трем, але я змусила себе не зважати на біль.

Отже, сьогодні я не вдаватимусь до першої спроби злетіти. Ну й нехай собі. Мені не треба літати, щоб уполювати здобич.

Уперше в житті наді мною зусібіч здіймалося височезне й вільне блакитне небо, і я сама також була вільна. Зубчаста верхівка гори височіла в мене за спиною. Піді мною простелилася поросла лісом полонина. А між горою й полониною, десь у баюристому передгір’ї, люди й звірина простували у своїх дрібних справах вузенькими гірськими стежками.

Я рушила донизу гірським схилом — мене вабив аромат здобичі.

Полювати виявилося значно важче, ніж я сподівалася.

Стежка, якою я спускалася, була баюриста, вибоїста, і щокроку з-під моїх лап летіли донизу дрібні камінці й грудки землі. Байдуже, хоч як звільна та обережно я ступала, ці підступні камінці все одно падали, геть-чисто шпигуни-нишпорки, які прагнули попередити всіх про моє наближення. Минуло лише дві години моєї подорожі — а я вже ладна була спалити цей схил на попіл, і шлунок мій гарчав ще дужче, ніж я.

Знову й знову зусібіч лунало цвірінчання пташок — вони просто-таки благали себе з’їсти. Якось я відчула вишуканий аромат теплокровних тварин, що промчали стежкою донизу на відстані лише в якихось п’ятдесят футів [2] фут = 30,48 сантиметра. 50 футів = 15,24 метра. від мене. Зовсім близенько! Але коли я гайнула до них, намагаючись захопити їх зненацька, струмочок камінців, що гецав попереду мене, перетворився на справжній бурчак, я підсковзнулася, перечепилася, упала й сторчма покотилася до шпичкуватого соснового бору. Коли ж я нарешті дісталася потрібного місця, де збиралася моя здобич, та вже накивала п’ятами.

Це було страшенно нечесно! Просто несила витримати. Я закинула голову, аж трусячись від розчарування. Але навіть загарчати змоги не було, адже мене могли почути рідні.

Там, у горі, усі вже напевне попрокидалися. Певна річ, їм не спаде на думку одразу ж кидатися мене шукати, адже я й до того часто вешталася тунелями. Але якщо незабаром я не повернуся, вони почнуть хвилюватися, а якщо знайдуть мене до того, як я подужаю вполювати бодай якусь здобич, то мене взагалі більше ніколи не випустять із печери.

Повертатися порожнем, голілап, не можна в жодному разі!

І саме тоді я почула негучний чоловічий голос, який щось співав там, унизу.

Це достеменно людина.

Ніздрі в мене затремтіли. Усі мої відчуття загострилися, я вловила аромат теплого смачного ссавця, і до цього аромату домішувалися пахощі соснини, що палала.

Чоловік розпалив вогнище. Сидить на одному місці.

І співає.

Він не почує мого наближення!

М’язи мої напружилися, задні лапи були напоготові — стрибати. Але я не кинулася стрімголов. Навіть я не була аж такою мірою нерозважлива.

Може, мені, на відміну від Ясписа, і не до вподоби були людські книжки, та дідові оповідки я слухала уважно.