Тарас Микитчак - Джмеленя та Рожко з Чивчинського лісу

— Едіку, стріляй! Бігом стріляй у мольфарку! В оту стару бабу! Та стріляй! — заметушилася навіянка, штовхаючи мисливця у плече.

— Не турляйте мене! Я не можу прицілитись! — щойно Едік прикладався правим оком до оптичного окуляра, як учергове діставав штурхана від нетерплячої супутниці.

З іншого боку долини спостерігали занімілі Дзвінка і Дмитрик, а лісовик весело мугикав:

— Бий, бий по розі! Не підведи лісовий нарід!

Звір раптом з’їхав на метр униз, тітка кинулася слідом. Те, що сталося наступної миті, не залишило ані найменшого сумніву. Тітчина постать вдарила топірцем Рожкову постать — і той повалився униз, зник із покривала ратундульських лісів. Залишилася лише мольфарка, яка тримала над головою Рожків ріг і топірець.

— Стріля-а-а-а-ай! — заверещала Марена, зірвалася з місця й не втяла нічого кращого, як копнути Едуарда. Той від несподіванки набив синяк об окуляр і натиснув на гашетку.

Долиною прокотився звук пострілу. Куля облупила скелю кількома метрами нижче від тітки.

Марена велетенськими стрибками мчала до конкурентки, перестрибуючи кущі й кам’яні брили. Здалека було схоже, що в Карпатах завелись кенгуру.

— Так і знала! Ти зовсім не та добродушна старушенція, яку з себе корчиш!

Василина звела вгору топірець і спрямувала його в Маренин бік.

— Не підходь! Сама знаєш, що в мене в руках!

— Те, що я шукала! Невже ти сподівалася заволодіти дивовижним рогом і топірцем самого дідька? Недооцінила володарку злиднів і половини Навії?

— Дооцінила! Хоча б по тому, що твої сили програли лісову битву!

— Головне відбувається тут і зараз. Давай сюди ріг!

— Коли ти така всесильна, спробуй взяти його! — Мольфарка зробила випад сокиркою в бік Марени — та притьмом відстрибнула назад. — Невже володарка половини Навії боїться?

Марена скосила очі на топірець. Прикро було визнавати, що ця зброя може направду їй зашкодити.

— Віддай по-доброму! Інакше…

Тітка Василина відступала вниз, не спускаючи очей з супротивниці. Та спробувала схопити за держак топірця, та мольфарка спритно відбила напад. Золоте лезо залишило на Марениній руці глибоку подряпину, по краях якої відразу виступили чорні краплинки навіянської крові. Марена зашипіла від болю і відстрибнула. Її й без того моторошне обличчя стало ще страшнішим від нелюдської люті.

— Тоді отримуй, травоварко! — Навіянка стиснула кулак і різко випрямила руку. З її долоні зірвався блакитний клубок блискавок і врізався під ноги мольфарці. Каміння градом обсипало кущі навколо, а Василина покотилася схилом. Її руки й обличчя вкрили дрібні порізи, в голові гуло, а одяг тлів у багатьох місцях.

Марена заплющила очі і ступила вліво, але в той же час залишилась на місці. Тепер на скелі стояли дві Марени. Кожна з них зробила ще по кроку. З’явилося чотири однаковісінькі Марени! І всі четверо рушили на Василину.

Навіянки в мить оточили мольфарку, простягаючи руки до рогу. Тітка Василина випросталась і розсікла Марену праворуч — топірець пройшов крізь повітря. Примара навіть не здригнулася. Тоді розсікла Марену перед собою — те саме. Марена зліва схопила за ріг, легко висмикнула його і відскочила назад.

— Бачиш, як усе просто! А тепер тобі кінець! — усі Марени злилися в одну. Вона так реготалася з власної перемоги, що не помітила, як супротивниця кинулась на неї і вперіщила обухом по чолі. Марена гикнула й відлетіла назад, міцно стискаючи ріг.

— Вибачте, що втручаюсь, — пролунав голос із кущів, — але прошу звести руки вгору.

Вийшовши з-за жерепу, Едуард тримав мольфарку на прицілі карабіну.

Марена полегшено видихнула. Нарешті Едік став у пригоді. Зашкірившись, вона сміливо підступила до мольфарки:

— Ну шо, доскакалась стара? Клади топірець на траву — і руки на голову!

Тітка Василина сильніше стисла золотий артефакт у долоні.

— Е-е-е-е, шановні пані, — мовив мисливець, — прошу ОБОХ звести руки вгору.

Пиха вмить зійшла з Марениного обличчя.

— Про всяк випадок, для відьом і мольфарок, тобто для вас обох, зауважу — кулі в карабіні срібні й освячені. Може, я перестрахувався, але з вашою чортівнею не зайве. Давайте сюди ріг і топірець. Ні, не в руки, а кладіть їх на мох. І відходьте!

Марена кинула рогом в Едуарда. Мисливець на мить розгубився і опустив зброю, щоб зловити його. Цього було досить, щоб навіянка нагнула дуло карабіна до землі, штовхнула мисливця — і той полетів з урвиська.

— Що робити? Рожко загинув! — заплакав Дмитрик. — Усі бачили, як тітка вбила його!