Эрин Хантер - Ліс таємниць

— Ох, гаразд. Дякую, Вогнесерде.

Сіросмуг лизнув його у відповідь і пішов до кубла.

Воєвода підійшов до купи зі здобиччю й побачив Попелапку, яка вицупила собі сороку. Запаси помітно змаліли.

— Я віднесу це Синьозірці, — сказала вона. — Мені треба оглянути її рану. А тоді занесу щось поїсти Жовтоіклій.

— Гарна ідея, — нявкнув Вогнесерд, почуваючись уже впевненіше. Здавалося, його швидкі накази повертали всіх до нормального життя. — Передай Жовтоіклій, якщо потрібно допомогти зібрати якісь трави, можна послати Хмаролапа. Хай він закінчить зі старійшинами.

— Гаразд, — зраділа Попелапка. — Видно, ти добре знаєш, чим зайняти своїх новаків, Вогнесерде.

Кицька взяла в зуби сороку й одразу ж її виплюнула, кривлячись від огиди. М’ясо мертвої пташки відпало від кісток. Під ним роїлися сотні білих личинок. Вогнесерд зморщився від смороду, що вдарив йому в ніс.

Попелапка позадкувала, раз по раз проводячи язиком по губах, намагаючись змити присмак. Вона невідривно дивилася на сороку. Сіре хутро кицьки настовбурчилося, а очі округлилися.

— Мертвечина… — прошепотіла вона. — Падаль поміж свіжини. Що це означає?

Вогнесерд не міг зрозуміти, як туди потрапила зігнила сорока. Жоден кіт її би не приніс — навіть найменші новаки знають, що це не їжа.

— Що це означає? — повторила Попелапка.

Воєвода раптом усвідомив, що вона питала не про реальну причину того, чому зогнила сорока потрапила до їхніх запасів.

— Думаєш, це лихий знак? — прохрипів він. — Повідомлення від Зореклану?

— Можливо, — Попелапка здригнулася і глянула на нього своїми великими блакитними очима. — Вогнесерде, Зореклан ще не промовляв до мене від церемонії біля Місяцескелі. Не знаю, знак це чи ні, та якщо так…

— То він, очевидно, для Синьозірки, — закінчив за неї Вогнесерд.

У нього пробігли мурашки по спині. Це вперше проявилися сили Попелапки як медикиці.

— Ти ж збиралася віднести сороку їй.

Вогнесерда пройняв жах від самої думки, що цей знак міг пророчити. Невже Зореклан намагався сказати, що провідництво Синьозірки гнило зсередини, хоч навіть і загроза від Тигрокігтя зникла?

— Ні, — твердо сказав він. — Це не може бути правдою. Негоди для Синьозірки скінчилися. Хтось просто був неуважний і випадково приніс сюди вороняче їдло.

Та воєвода сам не вірив у власні слова, і Попелапка, очевидно, також.

— Я запитаю в Жовтоіклої, — нявкнула вона і спантеличено тріпнула головою. — Вона може знати.

Попелапка швидко вихопила з купи польову мишу і пошкутильгала через галявину.

Вогнесерд гукнув її:

— Не кажи нікому, окрім Жовтоіклої. Кланові не потрібно це знати. Я закопаю сороку.

Молода медикицька змахнула хвостом на знак згоди і зникла між папоротями.

Вогнесерд роззирнувся, аби переконатися, що ніхто їх не підслухав чи не побачив зогнилу сороку. До горла йому підступила жовч, коли він схопив птаху за крило та потяг до краю галявини. Кіт не заспокоївся, поки не викопав достатньо глибоку яму для неї.

Та навіть опісля він не міг викинути цей випадок із голови. Якщо мертвечина насправді була лихим знаком, то які ще злигодні Зореклан приготував для Громового Клану і його провідниці?

До сонцепіку Клан знову зібрався разом. Мисливські патрулі повернулися, всі коти були нагодовані, і Вогнесерд подумав, що настав час піти до Синьозірки й поговорити з нею про те, як керувати Кланом.

Раптом його увагу привернув якийсь рух в ялівцевому тунелі. На галявину вийшли четверо Річкових котів — тих самих, які приєдналися до їхньої битви днем раніше: Леопардошубка, Мрячконіжка, Каменешуб та Чорнокіготь.

Леопардошубка мала свіжий шрам через плече, а вухо Чорнокігтя було роздерте на кінчику — свідчення того, що вони боролися разом із Громовим Кланом проти волоцюг. Вогнесерд хотів би вірити, що Річкові коти прийшли тільки дізнатися, як справи у Громових вояків. Та в душі він знав, що справа була в кошенятах Сіросмуга. Намагаючись приховати смуток, Вогнесерд перейшов через галявину і схилив голову перед Леопардошубкою — але не так, як вояк вітає воєводу. Це було поштиве привітання між рівними.

— Віншую! — нявкнула Леопардошубка, здивувавшись новому статусу Вогнесерда. — Нам потрібно поговорити з вашою провідницею.

Вогнесерд завагався, як їм усе пояснити. Розповідати про зраду Тигрокігтя і про вибір нового воєводи довелося би до самого вечора. Та за мить він вирішив нічого не казати гостям. Навіть Річковий Клан, незважаючи на теперішню їхню дружелюбність, міг би скористатися зі слабкості Громового Клану й напасти. Нехай вони дізнаються про все на наступному Зборищі. Воєвода знову вклонився і пішов по Синьозірку.