Эрин Хантер - Ліс таємниць

Довкола знову лунали голоси, коти занепокоєно перемовлялися одне з одним про те, що допіру трапилось.

— Хто ж буде наступним воєводою? — почув він запитання Вітрогона.

Вогнесерд глянув на Синьозірку. Чи не думає вона зараз зробити оголошення? Але провідниця тільки майнула хвостом біля Високого Каменя і зникла у своєму кублі. Синьозірка низько опустила голову, ледве переставляючи лапи, наче була хвора. Їй було явно не до оголошень.

— Думаю, Вогнесерд має стати воєводою! — заявив Хмаролап, вистрибуючи від надлишку енергії. — Він чудово впорався!

— Вогнесерд? — примружив очі Темносмуг. — Кицюня?

— А що поганого в тому, щоби бути кицюнею? — напосівся Хмаролап на значно більшого за нього вояка.

Вогнесерд хотів уже підійти до них, щоб розборонити, коли це між Темносмугом і новаком вклинився Білошторм.

— Ану досить, — гаркнув він. — Синьозірка повідомить нам про свій вибір до місяцепіку.

Вогнесерд трохи розслабився, коли Хмаролап попрямував до інших новаків. Він бачив, що його учень просто не може збагнути того, що допіру трапилося. Старші вояки, які добре знали Тигрокігтя, так дивились одне на одного, ніби стався кінець світу.

— То що ж, Вогнесерде, — пожвавішав Сіросмуг, коли Вогнесерд підійшов до нього з Попелапкою. — Хочеш бути воєводою?

У його очах і досі був біль, з рота цівочкою сочилася кров, проте сірий вояк виглядав значно краще, аніж після смерті Срібнострумки. Здавалося, битва і викриття лиходійства Тигрокігтя на деякий час відволікли Сіросмуга від горя.

Вогнесерд не міг опиратись легенькому вогнику амбіції, що жеврів десь глибоко всередині. Воєвода Громового Клану! Тоді він зрозумів, наскільки це буде важка робота — зібрати всіх цих розпорошених котів разом, знову об’єднати їх у сильний Клан.

— Ні, — сказав він Сіросмугові. — Та й Синьозірка нізащо мене не обере.

Вогнесерд підвівся й похитав головою, наче намагаючись витрусити з голови думки.

— Як ти почуваєшся? — запитав він друга. — Рани дуже болять?

— Житиме, — нявкнула Попелапка. — Але йому подряпали язик, кров і досі тече. Я не знаю, що робити з подряпаним язиком. Вогнесерде, не приведеш Жовтоіклу?

— Звісно.

Коли Вогнесерд востаннє бачив Жовтоіклу, вона тягла Хвостолома до свого кубла. Медикицька не вийшла на терен, коли виганяли Тигрокігтя. Вогнесерд рушив галявиною до папоротяного тунелю. Розгорнувши м’які зелені гілки, він почув голос Жовтоіклої. Щось у ньому — можливо, лагідність, така незвична для старої кицьки — змусило його на мить затриматись під прихистком папоротей.

— Лежи тихо, Хвостоломе. Ти втратив життя, — муркотіла Жовтоікла. — Усе буде добре.

— Що ти кажеш? — форкнув Хвостолом, хоч і дуже слабким від крововтрати голосом. — Якщо це не останнє моє життя, чому рани досі болять?

— Зоряний Клан залікував тільки ті рани, які вбили тебе, — пояснила Жовтоікла тим само шовковим голосочком, від якого по спині Вогнесерда бігали крижані мурашки. — Інші рани потребують лікування медикицьки.

— То чого ж ти чекаєш, блощиця обдерта? — зашипів Хвостолом. — Лікуй швидше. Дай мені щось від цього болю.

— Як скажеш, дам, — голос Жовтоіклої раптом закрижанів, а Вогнесерда просто пересмикнуло від жаху. — Ось. З’їж цих ягід, і біль відступить назавжди.

Визирнувши з чагарів, Вогнесерд побачив, як медикицька лапкою щось підштовхує до Хвостолома. Акуратно, обережно вона підкотила три яскраво-червоні ягідки до пораненого сина, скеровуючи його лапу, аж поки той зміг до них дотягтися. Зненацька Вогнесерд перенісся у сніжний день колись посеред гололисту. Хмарко, тоді ще не новак, дивився на маленький темнолистий кущик, на якому висіли багряні ягоди, а Попелапка повчала: «Ці ягоди настільки отруйні, що їх називають душогубницями. Навіть одненька може тебе вбити».

Вогнесерд зібрався було застерегти Хвостолома, але той уже жував їх.

Жовтоікла спостерігала за цим із кам’яним лицем.

— Мій Клан вигнав мене, і я прийшла сюди, — прошипіла вона йому на вухо. — Мене ув’язнили, як і тебе. Але Громовий Клан добре до мене ставився, зрештою, вони довірили мені стати їхньою медикицькою. Ти також міг здобутись на їхню довіру. А зараз хто тобі знову повірить?

Хвостолом зневажливо зашипів:

— Ти думаєш, мені є діло?

Жовтоікла присіла поруч і подивилася на нього своїми палахкими очима.

— Я знаю, що тобі до всього байдуже, Хвостоломе. Тобі байдужий твій Клан, байдужа твоя честь, байдужа навіть твоя рідня.