Ли Бардуго - Королівство шахраїв

— Ти зможеш піти від Покидьків, Пера Гаскеля і того огидного Каза Бреккера вільною й незаплямованою. Ван Ек може знайти тобі транспорт до Равки й дати грошей на квиток.

Пропозиція чи погроза? Чи міг Ван Ек знайти її батьків? Сулійців було нелегко вистежити, вони остерігалися незнайомців, що ставили запитання. Але що, як Ван Ек підіслав чоловіка, який божився, що має новини про їхню загублену дівчинку? Про дівчинку, що зникла одного прохолодного дня, наче течія наповзла на берег, щоб заявити на неї права.

— Що відомо Ван Екові про мою родину? — запитала Мара; всередині наростав гнів.

— Він знає, що ти далеко від дому. Він знає умови твоєї угоди зі «Звіринцем».

— Тоді йому відомо, що я була рабинею. Чи заарештував він Цьоцю Гелін?

— Я... так не думаю...

— Звісно ж ні. Ван Ека не обходить, що мене купували та продавали, наче рулон бавовни. Він просто шукає важіль.

Але те, що далі запитав Баян, заскочило Інеж зненацька.

— Твоя мама готувала перепічку?

Дівчина насупилася.

— Звичайно.

Це була традиційна сулійська страва. Інеж змогла б приготувати перепічку навіть уві сні.

— Із розмарином?

— Із кропом, якщо він у нас був. — Вона знала, що надумав Баян: він намагається змусити її згадувати про домівку. Проте вона була такою голодною, а спогади такими сильними, що попри все в неї забурчало в животі. Дівчина могла уявити, як мама заливає вогонь, як хутко підкидає хліб пучками пальців, могла відчути аромат смаженого над попелом тіста.

— Твої друзі не прийдуть, — попередив Баян. — Час подумати про власний порятунок. Ти можеш опинитися вдома зі своєю родиною ще до кінця літа. Ван Ек допоможе тобі, якщо ти йому дозволиш.

Усі сирени всередині Інеж волали про небезпеку. Ця гра була занадто очевидною. Під Баяновими чарами, його темними очима й заспокійливими обіцянками ховався страх. Та все ж посеред лементу підозр Інеж чула інший дзвіночок, котрий виспівував: «А що, як?..» А що, як вона дозволить собі заспокоїтися, припинить удавати, що вища за речі, які втратила? А що, як вона просто дозволить Ван Екові посадити себе на корабель і відправити додому? Вона вже відчувала смак перепічки, тепло, яким пашить сковорідка, бачила стрічки, вплетені в темні материні коси, шовкові смужки кольору стиглої хурми.

Але Інеж знала й дещо інше. Це інше навчило її. «Краще гірка правда, ніж солодка брехня». Каз ніколи не пропонував їй щастя, тож Мара не довіряла чоловікам, які тепер обіцяли подати його на тарілочці. Вона недарма страждала. Її Святі мали причину, щоб привести її до Кеттердама, — корабель, що полюватиме на работорговців, місію, яка надасть сенсу всьому, чого вона зазнала. Вона не зрадить цю мету чи своїх друзів через якісь мрії про минуле.

Інеж засичала на Баяна, і той відсахнувся від цього тваринного звуку.

— Скажи своєму хазяїнові, хай спочатку поважає свої давні угоди, а потім укладає нові, — сказала дівчина. — А тепер дай мені спокій.

Баян поспіхом кинувся навтьоки, наче гарно вбраний пацюк, що ним він і був, але Інеж знала: настав час діяти. Нова Баянова наполегливість не віщувала нічого доброго для неї. «Я мушу вибратися із цієї пастки, — думала Мара, — перш ніж ця потвора спокусить мене спогадами та співчуттям». Можливо, Каз разом з іншими прийдуть по неї, але вона не збирається сидіти й чекати, що станеться.

Щойно Баян з вартовими пішли, дівчина дістала зі своєї схованки під мотузками на щиколотках уламок розбитої миски і взялася до роботи. Коли Баян прийшов із запашною мискою каші, вона почувалася дуже слабкою й ледь стояла на ногах, але їй тільки довелося вдати, що вона непритомніє, щоб навмисно скинути тацю зі стола. Якщо Ван Ек дійсно провів дослідження, йому слід було попередити Баяна, що Мара не падає. І точно не гупається незграбною купою на підлогу, де з легкістю може заховати між своїми путами гострий шматочок глиняного посуду.

Здавалося, минуло ціле життя, поки вона пиляла та дряпала, порізавши до крові об гострі краї пучки пальців, аж тоді нарешті дівчина розірвала мотузку і звільнила руки, а потім розв’язала щиколотки й рушила до вентиляційної решітки. Баян із вартовими не повернуться до завтрашнього ранку. Це давало їй цілу ніч, щоб втекти звідси й опинитися так далеко, як їй тільки пощастить.

Шахта була страшенно тісна, повітря всередині затхле від запахів, які Інеж навіть не вдавалося розпізнати, а темрява така щільна, що можна було не знімати з очей пов’язки. Мара й гадки не мала, куди її може привести вентиляція. Вона могла тягнутися ще кілька метрів або кілометр. Інеж потрібно було втекти до ранку, інакше вони знайдуть розхитану на петлях вентиляційну решітку і точно знатимуть, де вона.