Антон Мухарский - Кістяк з Чорнобиля

Але біля ріки на злодіїв чекав ще один сюрприз. Тільки-но вони почали завантажувати в човен раніше награбоване добро, наче страшна, кудлата гора, вигулькнувши з річкових плавнів, постав за їхніми спинами вовкулака, розміром з невеликий автомобіль. Кабан — не кабан. Бик — не бик. Разів у п’ять більший за звичайного лісового вепра, в якого зі спини стирчали чотири роги.

Хоча, якщо придивитися, то роги — були ноги. А ще дві морди зрослися одна з одною загривками і чотири хижих ока, і дві пащеки із закрученими іклами дихали люттю.

У пронизливій тиші звучала з радіоприймача пісенька «Ах, Арлєкіно, Арлєкіно…», яку виконувала відома російська співачка Алла Пугачова.

Кинувши крам на березі, злодії стрибнули в човен, думаючи дати драла. Але враз, допіру тихі, лагідні груди Прип’яті, збурилися водяною віхолою, з якої постали гігантські щелепи, миттю перекусивши навпіл одного з втікачів.

Очманілий від цього жаху подільник було знову кинувся на берег, але восьминогий кабан блискавич­­но наздогнав непроханого гостя. Підчепивши злодія іклами, одним влучним кидком переправив його в пащеку десятиметрового чудовиська, що заковтнуло бідолаху навіть не пережовуючи.

Після того на березі знову запанувала мирна тиша, в якій прозвучав високий голос:

«Дуже приємно з вами познайомитись. Я звуся Педро-Кончітто. А це мій друг Кістяк Кость. З Чупакаброю я вас познайомлю трохи пізніше, бо вона до смерті боїться людей і переховується в льосі. З Лесиком-Стасиком ми вже знайомі, а от з вами тільки маємо честь, — вклонився синій хрін до крокодила, який розвалився на березі, перетравлюючи лиху здобич. — Чи не бажаєте завітати до нас у гості на кухлик радіоактивної водички для покращення травлення?»

«З великою приємністю…» — певне, хотів прогарчати крокодил, але не встиг як слід розкрити пащеку, як з неї в річковій твані та риб’ячій лусці, мов ошпарений, вискочив мародер, заходившись гасити на собі тліючий одяг.

«Під час Великого Вибуху Гєна проковтнув шматок радіоактивного плутонію, став теплокровним і тепер сам нагадує ядерний реактор», — прояснив ситуацію Лесик-Стасик.

«То що робитимемо із зайдою?» — поцікавилося Педро-Кончітто, уважно спостерігаючи, як злодій витанцьовує на піску «бариню-судариню».

«Давайте його відпустимо, — великодушно запропонував Кістяк Кость. — Хай розкаже іншим, що нема чого соватися на чужу землю. А того, що в хаті лишився, прикопаємо на городі. “У кожного справжнього українця на городі має бути прикопаний хоча б один москаль”, — так бабуся любила жартувати. У нас це вже, здається, шостий буде…»

І всі присутні, одностайно приставши на цю пропозицію, рушили до бабиної хати «прикопувати мос­­каля, щоб картопля гарно родила».

Взагалі крокодил Гєна розмовляв мало.

Як справжній суворий чоловік він умів прекрасно супити брови. Інколи, стикаючись із несправедливістю, стиха гарчав. Але, за певних обставин, ставав некерованим та агресивним, бо зазнав у дитинстві цькування та навіть домашнього насильства.

Крізь усе життя він проніс цей біль у собі. Бо справжні чоловіки (так вимагає від них соціум) мають тихо переживати свої біди. Мовчати, мовчати, а потім — бах… і вмерти від розриву серця або накласти на себе лапи од відчаю. Це самки, збиваючись у зграї, вдаються до колективної психотерапії. Доля ж справжніх чоловіків — одвічна самотність.

Тож добре, що на своєму шляху Гєна зустрів восьминогого кабана-мутанта саме в ту мить, коли вже був готовий вкоротити собі віку, навмисне заплутавшись у металевих дротах електрокабелю високої напруги.

Пошматувавши дроти іклами, Лесик зі Стасиком витягнули крокодила зі смертельної пастки. Того самого вечора веселий і балакучий Лесик провів із крокодилом першу терапевтичну бесіду. Але те, що він почув, вразило кабана в самісіньке серце. Я зараз спробую переказати.

*****

У далекому Єгипті тече довга й повноводна річка Ніл. Саме там водяться найбільші у світі крокодили, які в природі сягають довжини семи метрів і важать понад тисячу кілограмів. Саме там на крокодилячій фермі біля старовинного міста Луксор і народився майбутній крокодил Гєна.

Йому ще не виповнилося двох тижнів, як на ферму завітали нетверезі радянські будівничі, котрі зводили неподалік Асуанську греблю.