Клэр Норт - Змій

— Ви мені подобаєтеся, пані. Ви маєте схильність до романтики.

— Не вірте цьому.

— Будьте обережні, не загубіть себе, занурившись у гру надто сильно. Емоція — слабкість, але гравці все одно люди; і фігури теж. Якщо ви забудете, що таке любов і страх, ви не зможете чітко бачити шахівницю.

— Я знаю, що таке страх.

— А любов?

Тіна не відповіла. Пісана кивнула сама собі та сказала:

— Ви саме така гравчиня, на яку я сподівалася. Вона сказала мені, що ви сильна.

— Хто сказав?

— Майстриня Ігор.

— Майстриня Ігор розмовляла з вами?

— Так. Коли давала мені мою карту та розповідала умови угоди зі мною. Ви ж не думали, що я завжди була лише фігурою?

— І що сказала Майстриня Ігор?

— А чого для вас варте знання цього?

— Ви хочете про щось попросити?

— Йдеться радше про послугу. Якщо ви виграєте в цій грі — а я гадаю, що ви виграєте — ви станете великою гравчинею у вищій лізі. Для мене це може бути корисно. Ми з вами можемо дійти певного порозуміння.

Тіна трохи думає про це, потім каже:

— Ні. Не зараз. Це гра, а я гравчиня. Ви фігура, а я мушу перемогти. Можливо, коли перемогу буде отримано, ми зможемо поговорити про інші речі.

— Як бажаєте, пані. Як бажаєте.

І тоді Королева Кубків іде, ідемо і ми.

Монета.

Тіна повертає її в пальцях.

У її руці залишилися лише три незіграні карти: Блазень, Трійка Монет, Вежа, а ще ця дивна римська монета, стара, але не стара. Ні пояснення, ні великої цінності — яке її призначення? Як нею грати?

Вона відкладає її та йде до Дому Ігор.

Тепло вогню, далекий звук музики, смак напою, гарна їжа, спостережливі вдягнуті в біле арбітри, обличчя сховані, долоні складені: ласкаво просимо, ласкаво просимо до Дому Ігор, тут можливо будь-що.

Як цей будинок тут стоїть? Як може бути він тут, де кілька місяців тому його не було? Таке враження, ніби самі вулиці незграбно посунулися, щоб дати йому місце, будівлі навколо притиснулися одна до одної трохи щільніше, але скільки б Тіна не сушила собі мозок, вона не могла згадати ні будівельні роботи, ні якісь чутки про нього, вона не чула про нього нічого, аж доки не прийшла до його дверей з лев'ячими головами.

Вона має запитання, але знає, що відповідей не матиме; доки не виграє.

Ігри.

Вони її зосереджують.

Думки загострюються.

Складнощі світу тут простіші.

Чорні, білі.

Вперед, назад.

Виграв, програв.

Вона грає, на її обличчі досі маска, і вона виграє без думки, без пристрасті, без ентузіазму до перемоги, але з напруженістю, що каже про іншу гру, про іншу Тіну, що діє за маскою.

Ми спостерігаємо за нею, а вона нас не бачить, так зосереджена на грі, доки...

Навпроти неї за шаховий столик сідає інший гравець.

На ньому маска, майже ідентична тій, що носить вона: біла, бездушна.

Вона дивиться та здригається — величезна реакція, як для неї — падають башти, тремтить земля, їй охоплює подив, але вона миттєво ховає його, тож можливо, що це побачили лише ми, хто так довго був біля неї.

Інший гравець каже:

— Зіграймо?

Вона жестом показує, що згодна.

Вони грають.

Якийсь час вони мовчать.

Пішаки падають, коні розбігаються, тури обмінюються на тур, королеви вириваються з-за прикриття, королі ховаються в рокіровках, швидкі ходи та мовчазні періоди міркувань, доки зрештою, абсолютно недоречно, чоловік не каже:

— Ви програєте, пані.

Вона підводить погляд від дошки на його пусте обличчя, потім знов опускає і якийсь час мовчить.

— Позиції рівні, — відповідає вона.

— Ні, — відповідає він. — Не рівні.

Вона знов підводить очі, а його очі, що вона бачить перед собою, такі сині, надзвичайно сині. Хто цей чоловік? Обличчя того, хто грає Тіаполо, вона змогла б упізнати навіть за маскою, і розуміє, що той гравець не є загрозою. Може, цей незнайомець — людина Контаріні, гравець, що тягне за ниточки своєї невловимої маріонетки? Але ж ні.

Ні.

Вона знала це від тієї миті, як він сів, їй не потрібні були слова, щоб знати, хто він, ким він є, що йому зараз потрібно.

Він грає Фальєре, і хоча на шахівниці вони рівні, на більш важливій гральній дошці все інакше.

Вона знає, і знає це вже певний час: він виграє. Він виграв Занзано, і хоч на даний час Сенат, як на її думку, схиляється до Контаріні, Фальєре має ще багато карт, він чекає на час для головного ходу.

— Що б ви зробили? — питає вона, майже дивуючись тому, що заговорила. — Щоб виграти, що б ви зробили?

Він не робить паузи, щоб подумати над запитанням.