Клэр Норт - Крадій

Зупинки на маршруті.

Лампхун, Пхітсанулок, Лопбурі, Аюттхая, Дон Муанг.

Ремі сидить, дивиться на краєвиди та не може згадати, коли він востаннє був таким розслабленим.

Купе пусте аж до Аюттхаї, де заходять британець у лляному костюмі та його дружина. Крізь шари свого просякнутого потом піджака чоловік сильно тхне, але це не заважає його дружині, коли вона побачила Ремі, скривити ніс і прошепотіти колючою англійською:

— Від нього жахливий запах.

— Це просто монах, люба, — шепоче чоловік.

— Ми не можемо піти до іншого купе?

— Люба, не переймайся дрібницями. Неможливо постійно уникати місцевих.

Невдоволено буркнувши, дружина умощується на сидіння якомога далі від Ремі, а чоловік сідає поміж ними, як захисний екран. Він дивиться на Ремі та усміхається, виголошуючи тайською з надзвичайним акцентом:

— Доброго ранку!

— Доброго ранку, — відповідає Ремі тією самою мовою, склавши долоні, і відвертається до вікна, поки вони не побачили його посмішку.

Світ назовні. Переміщення без руху. В тіні бананового дерева відпочивають робітники. На землі гниють манго. Кістляві дівчата кидають у річку сітку. З храму чуються удари гонга. Багато зупинок, очікування, поки інший поїзд звільнить колію попереду. Іноді йде дощ; іноді небо ясне, яскрава блакить поцяткована білим, яке знов чорніє так само швидко, як хмари розходилися, і далекі пагорби та поля стають запилено-сірими.

Британець каже:

— Цьому народові, сіамцям, нічого не можна довірити. Не можна довірити жодну роботу. «Завтра», кажуть вони, а наступного дня: «Завтра». Питаєш, у чому затримка, а вони кажуть: «Завтра зроблю», а коли наполягаєш, кажуть: «Треба замовити деталь». А чому вчора її не замовили? «Замовлю завтра», відповідають вони, і це кінець розмови! Ні, краще звертатися до чинків [1] Презирлива назва китайців. . Пересічний чинк важко працює, але ж і хитрий, щойно кліпнеш — обкраде, але якщо показати йому, хто хазяїн, дати зрозуміти, що не терпітимеш ніяких викрутасів, то вони добре працюють. Малайці — найбільш ліниві з усіх, але це добре лікується різками, але джепи [2] Презирлива назва японців. ! Джепами неможливо не захоплюватися. Чорти мене забирай, якщо ці чортяки не майже такі як ми!

Ремі слухає, відвернувшись, і нічого не каже.

Він нерухомий, рухається поїзд.

Він є рухом.

Він є нерухомою точкою на Землі.

Він є Землею, що обертається.

Він є тут.

Він є всюди.

Він є нічим.

Коли вони сповільнюються, в'їжджаючи в Бангкок, з чорних небес падає дощ, його краплі такі великі, що відскакують від шкіри, вибухають на головах людей, що біжать під дах або навіс. Ремі висовується з вікна купе й бачить чергу, що тягнеться від краю платформи.

Солдати — дві дюжини або більше — зупиняють усіх чоловіків і жінок, що намагаються пройти повз них. Ремі дивиться на інший кінець платформи, але там ще більше чоловіків, озброєних, на яких дивиться повішений високо портрет благодушного короля; усі вони дивляться на поїзд, що прибув з Чіанг-Мая.

Вдихнувши, Ремі повертається до купе, а англієць з дружиною тим часом бурмочуть одне з одним.

— У нього дивний вигляд, — шепоче дружина.

— Люба, не можна так казати.

— Але ж це так... — і вони виходять з вагона.

Жах наповнює груди Ремі. Він пройшов пішки пів Таїланду, щоб повернутися до Бангкока, але схоже, що його переміщення передбачили, дізналися, де він є. Звідки Абгік знав? Чому Абгік вирішив перевірити цей вокзал?

Затамувавши подих, Ремі сидить у купе вагона, що поступово пустішає, і розуміє, що він не знає, що йому робити. Залишитися в поїзді довше, може той його знов на північ відвезе? Тікати та ховатися? Чкурнути з усіх ніг? Якщо він чкурне і його помітять, його планові кінець, уся ця небезпечна подорож буде марною. Сідати на поїзд треба було для того, щоб збільшити кількість варіантів, щоб більше не було «він може бути або в цій ділянці лісу, або серед ось цих полів», щоб його шукали всюди, де ходять поїзди, від Паданга до Нонг Кхаї. Але ж ось вони, солдати, чекають на нього в Бангконгу, і це може бути лише тому, що його виверт не спрацював!

Кондуктор ішов уздовж вагона, зазирав у кожне купе, гукаючи, що це кінцева зупинка. Чуючи його наближення, Ремі вдав, ніби спить (інстинктивна реакція), і кондуктор гукнув, щоб розбудити його та сказати, що час виходити. Ремі кивнув, усміхнувся та заходився збирати свої речі, коли кондуктор пішов далі; він вийшов у коридор, не маючи ідей, куди йому йти.