Светлана Горбань - Зодчий із пекла

Поруч — вільний стілець, що начебто очікує співрозмовника, який десь затримався.

Але столик — лише один. Бронзовий. І стільці — бронзові. І цей приємний чоловік, і його бездоганний сюртук, і порожня чашечка — теж бронзові. Втім, чашка й блюдце не завжди порожні — у дощову погоду в них збирається вода.

А за ним — вітрини дорогих бутиків з ляльками-манекенами в розкішних убраннях. І хоча бронзовий чоловік навіки застиг наприкінці ХІХ або самому початку ХХ століття, таке сусідство йому явно по душі. Він любив радості життя. І якби міг повернути голову, помітив би мармурову дошку: в будинку навпроти через піввіку після нього жив відомий письменник. Зараз він теж дивиться в інший бік, але при зустрічі вони, мабуть, знайшли б про що поговорити, обоє були цікавими людьми: і письменник Віктор Некрасов, і наш знайомець Городецький, хрещений довгим ланцюжком імен: Лешек Дезідерій Владислав. Підданий Російської імперії, поляк, малоросійський архітектор, що закінчив життя в Ірані й нарешті відзначений пам'ятником в Україні.

Загалом, варто поїхати до Києва, пройтися Хрещатиком та збочити під арку Пасажу, щоб постояти поруч із Лешеком Дезідерієм Владиславом. І подумки сісти поруч з ним, і взяти зі столу й погортати його книгу «В джунглях Африки. Дневникъ охотника», яку автори пам'ятника дотепно приліпили до бронзової стільниці. Навіки.

І тоді вам раптом здасться, що вільний стілець призначений для його молодшого сучасника, людини ще незвичайнішої й трагічнішої долі.

Його надгробок не такий привабливий і перебуває в не настільки люднім місці, і згадують про нього два рази на рік — 9 травня й ближче до осені, у день звільнення від окупантів невеликого містечка Барвінківці.

Братська могила виглядає досить скромно — кілька плит з довгими рядами прізвищ загиблих на різних фронтах Великої Вітчизняної війни барвінківських уродженців, бетонний пам'ятник радянському солдатові з прапором в руках, серійний, ще багато таких височіє по містах і селах колишнього Радянського Союзу. Дві клумби, асфальтова доріжка та березова алея.

Про Григорія Василая і його товаришів, які врятували від знищення місто й палац, свідчить тільки напис: «Сержант і 7 невідомих червоноармійців, що загинули в бою за Барвінківці».

Правда, пам'ятником можна вважати й чудовий будинок-особняк у Барвінківцях — перший і єдиний витвір молодого архітектора.

Прес-конференція для обласних мас-медіа вдалася на славу. У приміщенні колишнього кінозалу Ярижських було жарко: надворі — весна, а опалення чомусь іще не відключили. Всі учасники розчервонілися й ораторствували на диво натхненно.

Президент Фонду допомоги обдарованим дітям, позбавленим батьківської опіки, ім. архітектора Г. Василая пан В.Л. Буруковський похизувався знанням Священного Писання:

— Я збагнув, — процитував він напам’ять з Еклезіаста, — я збагнув, що немає кращого для людини, аніж веселитися і чинити добро у своєму житті.

Передаючи документи на палац у Барвінківцях для організації в ньому дитячого будинку та чималеньку суму грошей до Фонду Василая , вдова нещодавно звівшего рахунки з життям темного ділка К. Ярижського О.І. Ярижська була пристойно сумовита й небагатослівна. Але ж яка приваблива у чорній сукні з величезним золотим хрестом на грудях!

Про самого Ярижського того дня дипломатично замовчували. Звісно ж, усі знали, що перед тим, як відправитися на той світ, він убив трьох людей, в тому числі — рідного брата! Тому нікого особливо не дивувала присутність на прес-конференції слідчого Кінчева, який блискуче розплутав цю справу. Віктор Артурович скромно сидів збоку й лише слухав, уважно й зацікавлено.

Директор новоствореного дитбудинку сімейного типу Н.К. Щукіна ознайомила пресу й гостей з планами виховання обдарованих «дітей вулиці».

— Одинадцятеро перших уже прибули до нас, — сповістила вона. — Їхня мати щойно позбавлена батьківських прав, і ми зробимо все, аби згладити цим дітлахам емоційну травму.

Баронеса Сандра Монтаньоль, українка за походженням, пообіцяла докласти зусиль до організації для дітей-сиріт екскурсій у країни Європи. Від очей репортерів-нишпорок не вдалося приховати, що вона пішла з прес-конференції під ручку із завгоспом нового дитбудинку, невідомо звідкіля прибулим до Барвінківців Б.В. Цокотюхою.

Але всі сподівання перевершив пишний фуршет, під час якого місцеві папарацци випили також і за здоров’я щойно заручених архітекторші з Києва Х.М. Буруковської та оперуповноваженого Барвінківського району В.А. Кінчева. Про останнього стало відомо, що його переводять з підвищенням в обласний центр за швидке розкриття цілої низки резонансних злочинів, скоєних горезвісним Ярижським та бандою південних гастролерів, яких давно вже розшукувала міліція.