Джон Толкин - Повернення короля

Пізнього літа того самого року (2941) Ґандальф урешті взяв гору над Саруманом, і Біла Рада прийняла рішення про напад на Дол-Ґульдур, і Саурон відступив і подався до Мордору, щоби там убезпечитися, як він гадав, од усіх своїх ворогів. Отож, коли врешті почалася Війна, основний удар припав на південний напрямок; але навіть так, із простягнутою вдалину правою рукою, Саурон міг би заподіяти багато зла на Півночі, якби Король Даїн і Король Бранд не стояли на його шляху, – так Ґандальф і розповідав згодом Фродо та Ґімлі, коли їм випало мешкати певний час разом у Мінас-Тіріті. Незадовго перед тим і до Ґондору долинули вісті про далекі події.

– Я оплакував Торінову загибель, – сказав Ґандальф, – а нині нам стало відомо, що Даїн теж загинув, знову воюючи в Долі, коли ж ми билися тут. Я назвав би це важкою втратою, якби не було радше дивом те, що він у такому поважному віці ще міг орудувати сокирою так потужно, як про те розповідають, і стояв над тілом Короля Бранда перед Брамою Еребору, доки запала темрява. Проте все могло би скластись інакше і набагато гірше. Коли згадуватимете про величну Битву на Пеленнорі, не забувайте і про битву в Долі та про звитягу Дарінового народу. Подумайте про те, що могло би трапитися: Драконів вогонь і дикунські мечі Еріадору, ніч у Рівендолі… Ґондор міг не мати Королеви. Тут, після перемоги, ми мали б очікувати на повернення до руїни і попелу. Проте цього вдалось уникнути – адже одного вечора наприкінці весни у Брі я зустрів Торіна Дубощита. Випадкова зустріч, як кажуть у Середзем’ї.

Діс була донькою Траїна II. Вона – єдина жінка-ґном, яку згадано на ім’я в цих історіях. Ґімлі розповідав, що жінок серед ґномів не багато – ймовірно, менш як третина цілого народу. Жінки рідко полишають домівки, хіба що в разі надзвичайної потреби. Голосом, зовнішністю й одягом, якщо їм таки доводиться вирушати в мандри, вони такі схожі на ґномів-чоловіків, що очі та вуха інших народів не здатні їх розрізнити. Це дало підставу до появи серед людей безглуздої думки, ніби ґномів-жінок не існує взагалі й ґноми «ростуть просто з каміння».

Саме через невелику кількість жінок рід ґномів розростається повільно та раз у раз опиняється в небезпеці, коли позбувається затишних сховків. Адже ґноми можуть мати лишень одного чоловіка чи дружину за життя і дуже ревниві, як і стосовно всього, що їм належить. Власне, одружених ґномів у цьому народі менше, ніж третина, бо не всі жінки виходять заміж: декотрі жінки чоловіків не потребують, інші бажають тих, хто для них не доступний, і відтак не одружуються ні з ким. Щодо ґномів-чоловіків, то й багато хто з них також не бажає одружуватися, бо надто заклопотаний своїм ремеслом.

* Так позначено імена тих, кого вважали королями Дарінового народу: чи то у вигнанні, чи вдома. З-поміж інших супутників Торіна Дубощита під час подорожі до Еребору Орі, Норі та Дорі також походили з Дарінового Дому, а дальші Торінові родичі: Біфур, Бофур і Бомбур – з ґномів Морії, проте не з Дарінової династії. Щодо † дивись Володар перснів ч. З, с. 382.

Ґімлі, син Ґлоїна, здобув славу як один із Дев’ятьох Мандрівників, котрі вирушили в путь із Перснем: він перебував у товаристві Короля Елессара впродовж цілої Війни. Ґімлі називали Ельфодругом через велику приязнь, яка поєднала його з Леґоласом, сином Короля Трандуїла, і через шану, яку цей ґном виявив до Володарки Ґаладріель.

Після Сауронової загибелі Ґімлі привів частину ґномівського народу з Еребору на південь і став Володарем Сяйливих Печер. Він і його народ створили чимало прекрасного в Рогані й у Ґондорі. Для Мінас-Тіріта вони викували брами з мітрилу та сталі навзамін тих, які розтрощив Король-Відьмак. Друг його, Леґолас, також привів на південь ельфів із Зеленолісся, і вони замешкали в Ітілієні, і край той знову став найчарівнішим з усіх Західних земель.

Коли Король Елессар попрощався з життям, Леґолас нарешті прислухався до поклику серця і поплив за Море.

Ось останній запис, зроблений у «Червоній книзі»

Чули ми розповідь про те, що Леґолас узяв Ґімлі, сина Ґлоїна, зі собою через їхню щиру дружбу – найщирішу, яка будь-коли поєднувала ельфа та ґнома. Якщо це правда, то вона викликає подив: невже ґном покине Середзем’я заради дружби, нехай і якої великої; невже ельдари приймуть його; невже Володарі Заходу це дозволять? Однак мовлять іще, що Ґімлі поплив за Море через бажання знову побачити вроду Ґаладріель; і, можливо, саме вона, могутня серед ельдарів, здобула для нього цю неймовірну ласку. Щось іще до цього додати годі.