Владимир Аренев - Дитя песиголовців

— Та поки що деталями ніхто похвалитися не може, радій. Але бабка Урсули начебто бачила тебе вчора із якимсь хлопцем. Як ви спершу — цитую: «Милувалися просто у залі, а потім пішли у підсобку».

Марта пхекнула, але відчувала: щоки палають.

— Урсула теж посміялася — в тому сенсі, що Баумгертнер у бібліотеку якщо й ходить, то виключно за знаннями. Та вона не бачила, як мило ти червонієш на самій лише згадці…

— А чого це ви тут порозсідалися? — навис над ними Чепурун. — До уроків — три хвилини.

— На тебе чекаємо, — гаркнула Марта. — Це що, нова мода? — Вона кивнула на темні окуляри, що закривали Чепурунові півобличчя. — Я гадала, «Битва за Конфетенбург» — історичний фільм, не шпигунський.

— Дуже дотепно, — буркнув Чепурун.

— Вона ще не знає, Бене.

— Та що, — вибухнула Марта, — що я не знаю?!

На них почали обертатися.

— «Битва за Конфетенбург» вдалася на славу, — таємничо прорік Стеф. І кивнув на Штоца, що якраз увійшов до вестибюлю. — Гадаю, нам час.

На уроці Марта намагалася з’ясувати щось у Ніки, але та тільки смикнула плечиком і шикнула, мовляв, цікаво, не заважай. Певно, образилася через суботу, хоча Марта її чесно попередила, що в кіно не потрапляє.

Ох, так, про дещо при цьому змовчала, але навряд чи Чепурун сильно налажав. Хоча, якщо згадати про його темні окуляри…

— Я, — говорив тим часом Штоц, — перепрошую за свою відсутність. Знаю, сьогодні мене знову мав би заміняти пан Вегнер, і не сумніваюся, що він чудово справлявся зі своєю роллю, однак — надалі в цьому не буде потреби. То що, в нас, наскільки пам’ятаю, було домашнє завдання, пов’язане з давніми традиціями?..

— І ритуалами, — нагадала Дана.

— Авжеж, і ритуалами. Хто перший? Гюнтере, ти хочеш? Прошу, виходь до дошки.

Гюнтер вийшов, обличчя в нього було рішуче, він облизнув губи і кивнув, наче до самого себе.

— Ми тут із хлопцями, — сказав він, — читали мемуари часів Мідної Пащі — ну, знаєте, маршала Сіро Ісії та генерала Моро. І знайшли там дещо цікаве. Коли почалася селективізація — ну, як вимушений захід, для гармонізації суспільства і водночас для засвоєння нещодавно цивілізованих територій… словом, тоді у багатьох містах з’явилися доброзорії. Генерал Моро пише, це через тривожність у суспільстві. Ну, селективізація — вона ж не всіх влаштовувала. Не всі розуміли, що видовий добір — необхідність, а якщо пустити справи на самоплив, усе тупо закінчиться звироднілістю.

У класі захихотіли. Гюнтер похмуро поглянув на Артурчика з Вухастим Клаусом, навіть фак не показував — та обидва одразу стулили пельки.

— Отже, — незворушно уточнив Штоц, — на твою думку, було б непогано повернутися до практики селективізації? Бо завдання в нас, якщо пам’ятаєш, — знайти старі традиції, які не завадило б відродити.

Гюнтер обернувся до нього, кліпнув декілька разів.

— Еге ж, — сказав, — я так думаю. Я б і внутрішньовидову запровадив. Як на мене, нічого хорошого немає, коли в місті повно чужинців. Цинган тих самих — але й не тільки цинган, звісно ж. Я особисто вважаю, що якби їх не було, вночі люди не боялися б виходити на вулицю. Раніше ж не боялися — а чому? Може, тому, що і цинган було не так багато? І взагалі, от ми говоримо «цингани», а хто вони такі насправді — не знаємо. Вони ж ким завгодно можуть виявитися, навіть, — тут він раптом поглянув на Марту, — навіть песиголовцями.

— Я зрозумів твою думку, дякую. Скажи, Гюнтере, а ти не вважаєш, що це завдання єгерів — дбати про порядок у нашому місті?

— Так вони ж зв’язані по руках і ногах! Що вони можуть! Я тому й за доброзорії. Толкова думка була, як на мене: влаштувати центри для тренування і формувати добровольчі дозори. Хто, якщо не ми, захистить місто?

— Наскільки я розумію, ти в такому випадку записався б у дозір?

— Неодмінно б записався!

Штоц покивав, усміхаючись самим краєчком губ.

— А зброя? Застосував би, якби справа дійшла до зіткнення?

— Пане Штоц, я вважаю: узяв до рук вогнепал чи кийок — використовуй. Нема чого шмарклі жувати. Он, — смикнув Гюнтер підборіддям, — Конашевський досі ходити не може, рукою тільки ворушити почав. А якби ці гниди знали, що у разі чого їх просто тупо пристрелять!.. На місці, блін, без зайвих патякань. Не витрачати на них ані гроші з наших податків, ані час. Схопили на гарячому — маєш.

— А якщо, — недбало уточнив Штоц, — ти пристрелив би не того, хто побив нашого Луку, а іншу людину? Когось, хто схилився над ним, аби надати першу допомогу, лікаря? Просто людина проходила повз… або цинган — серед них теж трапляються лікарі — і вирішила допомогти.