Владимир Аренев - Дитя песиголовців

— Ні, — сказав, — що ж це я: не личить казкареві перетворюватися на героя історії. Мабуть, попрошу-но про допомогу найактивнішого з наших глядачів. Юначе, — вказав він на Чепуруна, — якщо ви не проти?..

Стеф засміявся й поплескав приятеля по плечу, той пробурчав щось собі під ніс і пішов, куди ж йому було діватися, не відмовлятися ж при всіх.

…знаряддя вбивства, думала Марта. Піди вгадай. Я ж забула спитати в Елізи, через що він помер. «Обличчя сильно знівечене» — це взагалі ні про що. Його могли й потім… після всього, щоб не розпізнали. То що в мене є? Поранена рука Яромира — якщо Штоц чинив спротив, цілком міг подряпати, наприклад. Подивитися б, що у нього під пов’язкою…

Після першого ж удару кілочок увійшов у віко на третину. Чепурун озирнувся на синьйора Оповідача, той покивав і махнув руками залі — підтримаємо, мовляв, аплодисментами. Запанувала тиша, але буквально на кілька секунд — а потім Гюнтер підняв долоні й почав ритмічно плескати, його підтримали інші хлопці з доброзорівців — і якось само собою виявилося, що вже вся зала дружно ляскала в долоні.

Крім, звісно, Ніки: та підхопилася і явно збиралася втрутитись у виставу.

Не встигла.

Чепурун, сприкрений усією цією катавасією, бажав лише якнайшвидше втекти зі сцени — і бахнув молотком по кілочку так, що той увігнався ще на третину. А потім узагалі запав усередину, провалився — й із отвору вилетіла червона хмарка.

В залі охнули, Ніка заверещала.

Хмарка покружляла над головою в Чепуруна, потім здійнялася до ламп над сценою…

— Це метелики! — гукнув хтось. — Крихітні метелики, от, дивіться, я на відео збільшив.

…мотив, думала Марта. Що могли не поділити вчитель рідмови і двадцятирічний хлопець, який приїхав з-за ріки? Зайдемо з іншого боку: що могло їх пов’язувати? Ніка. Відповідь очевидна — але вона ні до чого не веде. Ніку Штоц особливо не виділяв, а якби — збожеволіємо й припустимо — йому спало на думку щось непристойне, Ніка скандал влаштувала б ого-го. Але якщо навпаки? Якщо Штоц дізнався про те, що Яромир із нею зустрічається, і чомусь захотів покласти цьому край? Дізнатися він міг, просто побачив їх на шкільному подвір’ї. Але з якого дива втручався б, хто йому Ніка? І яке йому діло до Яромира?

— Слухай, я тут подумала… та сядь ти, скільки можна страждати, нічого з ним не станеться!

— Трюцшлер уже п’ятий кілок забиває!

— Хоч двадцять п’ятий. Сама ж чула: на віці отвори. У них, певно, й забиває: там усе розмічено, щоб твого дорогоцінного Яромира навіть краєчком не зачепило. Ти мені краще скажи: Штоц із тобою останнім часом про щось говорив?

— Штоц? Зі мною? Ой, тільки не треба одразу такого виразу обличчя — вже й спитати не можна! Про тебе він говорив. Чи все, мовляв, добре. Йому, типу, здалося, що якісь проблеми.

— А ти?

— А я чесно відповіла, що не в курсі, але наче жодних. Ще здивувалася: ти в нього типу в улюбленичках, чого б напряму не спитати.

— Так йому і сказала?

— Я, може, іноді поводжуся як наївна дурепа, але… Ох, дивись, дивись!

— І коли люди короля зранку прийшли до печери, вони не знайшли мандрівника — лише домовину, пробиту тут і там осиковими кілками. — Синьйор Оповідач знаком дав публіці зрозуміти, що Чепурун заслужив свою дещицю аплодисментів, — потім випровадив Бена зі сцени й продовжував: — Коли ж, обмираючи від страху, капітан сторожі доповів королю про те, що сталося, й отримав наказ виламати віко домовини, він з’ясував…

Старець клацнув пальцями, циркачі в костюмах варварів поставили домовину сторчма, а потім висмикнули сокири, що висіли в них за плечима, і взялися завзято врубатися у віко.

Їм вистачило трьох хвилин, щоб покришити кришку на друзки. Назовні вилетіли ще три-чотири зграйки дрібних багряних метеликів — та й усе. Яромира в домовині не було, кайданки, якими хвилин п’ятнадцять тому прикувала його синьйорина Лілі, звисали порожні. Але застебнуті.

— Господи, — тихо сказал Ніка. — Господи-и-и!..

— Не ний над вухом, — повернувся до неї Чепурун. — Влаштували тут… балаган! Наче діти!..

— Вбивця!.. — видушила з себе Ніка. І потяглася до його морквяної шевелюри.

— Так, руки, руки!.. Ти нерви бережи, Міллер, чого ото через дрібниці… Та блін, живий він, ти більше слухай циркачів. Вони ж із ним від самого початку домовилися, ще коли ми перли на собі ці їхні скрині. Не врубаєшся, да? Там подвійне дно, дзеркала, оце все. Зараз вони його винесуть за лаштунки, вилущать із домовини і випустять через чорний хід, прогулятися. А наприкінці вистави видобудуть звідкись, я чув, старий просив його повернутися за півгодинки. Перевір мобілу, твій ненаглядний збирався смску кинути, як випірне з магічних безодень.