Назар Мулик - Кров Дракона. Хто із нас жертва?

— Ти пройшов Останнє Випробовування, учню. Відтепер розпочнеться твоє справжнє навчання, і врешті ти виконаєш своє покликання, задля якого я колись подарував тобі життя.

Фалмін, почувши ці слова і збагнувши, хто їх сказав, відключився.

Тоді, десь в небі, розправивши крила та роззявивши клюва, протяжно закарчав ворон, віщуючи усьому живому смерть.

Він знову випірнув із видіння, провів рукою по своєму животі і, глянувши на руку, побачив кров. Власну кров. Стогнучи і проклинаючи все на світі, оглянув своє тіло і побачив, що воно все покрите ранами. Фалмін лежав у калюжі власної крові, він із відразою відкотився подалі від казана. Голосно закричав, в безсиллі намагаючись піднятися, але зрозумів, що це безнадійно.

— Ну невже я так ось здохну? — закричав кудись вгору, дивлячись закривавленими очима на темне небо, із якого будь-якої миті могли забити блискавки.

Спалахнула перша, яка вдарила прямо у ворота і ті зайнялися яскравим вогнем. Фалмін спостерігав за цим буйством стихії і розумів, що починає втрачати свідомість. Спробував відповзти подалі від вогню, який почав розповсюджуватись від воріт до нього, але руки перестали слухати, а ноги взагалі відмовили і здавалися безкорисним баластом. На нього дивилися десятки очей.

— Анарель! — закричав щосили, перед очима почало пливти знайоме обличчя. — Катрін!!! — заволав знову, згадавши образ покійної дружини, яка за ці всі останні роки ніколи наскільки точно не виникала у його свідомості. Адже він відганяв спогад того страшного дня…

І тоді прийшло видіння, яке уже було забуте. Видіння із минулого, яке колись вбило частину Фалмінової душі раз і назавжди.

Крики між жінкою та чоловіком лунали на весь будинок, інколи чулися прокляття та гупання кулаками по столу. Ця сварка була самою гучною та агресивною за останній час.

Ельгіда сиділа на галявинці біля будинку, уважно дивилася на батьків крізь вікно і похмуро шморгала носом.

«Знову те саме, — думала собі, споглядаючи видовище із засмученим виразом обличчя, — Щодня все гірше…»

Вона підвелася, наче відчула потребу негайно піти звідси, загубитися глибоко в пущі лісу, що розкинувся на північ та схід від будинку. Темрява між стовбурів дерев манила до себе, обіцяла прихисток та змогу не чути всього бруду, яким зараз поливали один одного батьки.

Ельгі подивилася на батьків, закусила пригнічено нижню губу і побігла до лісу.

«Він манить мене…Я так давно не бачила Змійчика. Можливо сьогодні пощастить?»

Поки Фалмін люто сварився зі своєю дружиною, дівчинка добігла до лісу та розчинилася між дерев.

— Як давно ти зраджувала, Катрін?! Скільки часу він вливає тобі в вуха ці нісенітниці?! — голос Фалміна тремтів від люті, відбивався від стін і налітав на рудоволосу жінку, в чиїх очах читалася розгубленість та відчай.

Надворі саме загриміло.

— Фалміне, ти не розумієш…

— Ти думала, що я нічого не дізнаюся? Гадала, твоя різка поведінка щодо Ельгіди та її майбутнього омине мою увагу?! — Фалмін стиснув кулаки, ледь стримуючи потік агресії та люті, що розплився його тілом.

Катрін не відповіла, замість цього відвела погляд, обхопила себе за плечі руками, наче цим хотіла відгородитися від чоловіка. Фалмін зціпив зуби, вилаявся, від відчаю ще раз гупнув по столу. Катрін мовчала.

— Дев'ять років, Катрін! Дев'ять чудових років у шлюбі, в коханні та розумінні! А тепер ти усе ламаєш, і заради кого?! Хочеш забрати Ельгіду в кляту чародійську академію, де над такими дівчатками ставлять експерименти та усіляко намагаються використати? Нізащо!

— В Еленітелі вона зможе повністю реалізувати свій потенціал, Фалміне! Я чародійка, і знає, про щ говорю. До того ж там безпечно! — відказала Катрін більш впевнено. — Ти чудово знаєш про здібності Ельгіди…і про її родовід також.

Фалміна пересмикнуло. Він на мить примружив очі, боячись навіть повірити у свою страшну здогадку. Ці слова не могла говорити Катрін…Вона б ніколи не дійшла до такого сама, а відповідно…

— Він знає про дівчинку? — глухо запитав чоловік, і голос його звучав металево та якось штучно, — Твій клятий коханець знає не лише про її здібності , вірно?

Катрін зустрілася із ним поглядом, закусила губи в нерішучості та страху, який відчула від погляду чоловіка. Вона побачила там синій вогонь. Ніколи ще, скільки жінка бачила подібне, це не віщувало нічого хорошого.

— Я хочу вберегти дитину, Фалміне, зберегти її людей, котрі можуть дізнатися про її родовід і використати у своїх цілях. Невже ти не розумієш?!