Назар Мулик - Кров Дракона. Хто із нас жертва?

Фалмін, здавалося, не чув її.

— Ти розповіла йому про те, хто я такий? Ким були мої предки?

Катрін запнулася, на мить винувато опустила погляд, наче боялася сказати це вголос. Фалмін дивився на неї і не зводив свого страшного погляду із дружини, його обличчя потемніло, подібно до небу на дворі.

— Він знає про нашу драконячу кров. Він знає про те, що наші предки ведуть свій родовід від Затрігдіра і були правителями цих земель тисячу років. Він знає, що дівчинка, як і її батько, має права на престол усієї Благандії. А тепер різко хоче забрати її у мене, відділити від батька та зачинити у вашій бісовій академії і в потрібний момент використати. Правда, Катрін?

Було помітно, як губи жінки затремтіли, а погляд скакав, наче м'ячик. Фалмін від реакції дружини похолов, присів на стілець і обхопив голову руками. Надворі загриміло.

«Це катастрофа…Якщо знає цей покидьок, тоді дізнаються і інші…»

— Я охороняв цю таємницю все своє життя, боявся, аби хтось вивідав про мене та мою кров…І ти перша, кому я довірився, кого я покохав після десятків років самотності та поневірянь. А Ельгіда…ця дитина усе для мене, Катрін, ба навіть більше, аніж ти в свій час. — Фалмін сказав це крізь долоні, зімкнуті на своєму обличчі, а Катрін прямо ж таки відчула, як тремтить тіло чоловіка. Чи то від гніву, чи ж від зневіри.

— Як і кожна матір, я бажаю своїй доньці лише найкращого, Фалміне. — Катрін наважилася підійти до чоловіка, присіла поруч, обійняла його за плечі і спробувала зазирнути у вічі. — Ми із тобою крові од крові дракони, колись я була іншою, мала життя, яке докорінно відрізнялося від нинішнього. Я також відмовилася від багатьох речей, як і мої батьки, які будучи чистокровними драконами перевтілилися в людей та влилися в їх суспільство, стали частиною цього світу, що колись взяв гору над світом драконячим. А тепер у нас є донька, в якій тече кров вищих драконів, і до того ж бога-дракона Затрігдіра. Вона може використати це, повернути велич нашому роду та расі. І ти міг би, якби не відмовився від свого дару, від своїх предків. Але я не збираюся із цим миритися, і саме тому звернулася по допомогу до людини, яка здатна допомогти нам…

— Ти не отримаєш Ельгіду.

Катрін запнулася, застигнута зненацька словами Фалміна. А точніше тоном, із яким він їх сказав. Вона повільно забрала руки від чоловіка і заціпеніла, адже відчула неймовірно потужну та небезпечну енергію, що почала потоком виходити від Фалміна.

Дощ затарабанив у шибки вікон, вітер завив, загриміло і вже через декілька секунд небо освітила блискавка.

Жінка від цього звуку мимоволі зітхнула, а тіло її напружилося. Вона підвелася і навіть не відчула, як долоні її почали нагріватися, а губи були готові будь-якої миті проговорити закляття.

«Якщо він мене примусить, я не буду мати виходу…»

— Ми дракони, Фалміне, і така наша природа. — вона показово глянула на його ліву руку, вкриту драконячою лускою — результат неповної трансформації, клеймо, із яким Фалмін жив більшу частину свого життя. — Навіть не заважаючи на те, що ти вбиваєш власних братів по-крові, що ти ненавидиш їхню природу, але сам є таким же. Я не збираюся відсиджувати та робити вигляд, наче нічого не можу змінити. Прийшов час помститися людям за зраду, і Ельгіда відіграє в цьому основну роль. А я захищу її і навчу, наведу на правильний шлях…із тобою чи без тебе.

Катрін була вправною чародійкою, вважалася однією із найкращих серед собі подібних…Однак Фалмін вскочив настільки швидко, що вона не встигла навіть проговорити закляття. Він схопив її за шию драконячою рукою, підняв над землею та стиснув. Жінка захрипіла, билася ногами та руками, намагалася хапнути повітря ротом і спробувати промовити закляття. Фалмін смикнув, загарчав, наче звір, притиснув її до стіни і зазирнув у вічі.

«Цей погляд… — встигла подумати Катрін, споглядаючи, як очі її чоловіка трансформувалися в дві чорні прірви із синім вогнем, що яскраво палав в їх глибинах. — Драконяча кров…Ельгіда…»

— Я кохав тебе, більше за своє життя, — сказав Фалмін голосом, який точно не міг йому належати. Він трішки ослабив хватку, аби Катрін могла ковтнути повітря, і тоді додав уже своїм голосом: — Але тепер Ельгіда є моїм життям, і я нікому її не віддам, Катрін. Навіть тобі.

Цієї миті обличчя Фалміна потемніло, його розум затуманився і голоси в голові вибухнули вихором злості та люті, підштовхуючи його зробити те, чого б ніколи не зробив справжній Фалмін.