Назар Мулик - Кров Дракона. Хто із нас жертва?

Сіли за стіл. Борко довго дивився на чоловіка, уважно роздивлявся обличчя та одяг. На вигляд чорноволосий мав не більше тридцяти п'яти, але легка щетина та темні кола під очима додавали років. Мав гість на собі все чорне, за винятком сірого вовчого коміру. Глянувши у вічі чорноволосого, Борко відразу відвернувся: погляд тих чорних та таємничих очей викликав хвилювання і страх. Щоб розрядити обстановку, староста крикнув сину, аби той налив пива й приніс закуску. Борко заговорив лише тоді, коли Януш вийшов із кімнати і вони із гостем залишилися вдвох.

— Не встиг ти із корчми вийти, чоловіче, як прибіг до мене пахолок один, доповів. Смерділо від того хлопчини сечею та гівном. Певно, дуже злякався тебе, вкуси його собака, хоча, чесно кажучи, я не дивуюся з того.

— Коли люди бояться, то краще розповідають.

— То є правда, дядьку, але якщо затримаєшся тут, тоді постарайся людисьок не лякати, добре?

— Гаразд.

— Отже, ти прийшов через дракона. Я правильно розумію?

— Правильно.

— А якщо прийшов питати, то маєш із тим драконом щось зробити?

— Маю.

— А ти не говіркий, — староста усміхнувся, не відриваючи погляду від гостя; випив пива. — Врешті, не кожному ж бути багатослівним, так? Гаразд, для початку, виправимо нашу із тобою невихованість по відношенню один до одного й представимося. Мене звати Борко із Яцера, я місцевий староста.

— Фалмін із Мальгарда, — сказав чорноволосий, відпивши пива.

– Із Мальгарда? А де це?

— Це місто, що на острові Бейдель.

— А, ну добре, хай буде так, — староста, який ніколи не чув про такий острів, зробив вигляд, наче зрозумів. Не хотів справляти враження неосвіченої людини. — Ну, коли вже знаю твоє ім'я, слухаю.

— Корчмар сказав, що ви нещодавно ходили до лігва дракона.

— Було таке, — староста усміхнувся, показавши ряд нерівних зубів. — Я, скажу відверто, не сцикун, тому одразу вирішив в очі змію глянути, щоб переконатися, що то не якась лярва, а цілий дракон.

– І що, побачили?

— Аякже! Цей паскудник лише голову з печери висунув, а наші хлопці вже драпака давали.

— Далеко до його лігва?

— А, ото я бачу, що дуже ти до того дракона нерівно дихаєш, — староста допив пива, долив ще собі й гостю. Пиво пінилося і віддавало гіркотою, проте Фалміну жалітися не доводилося. — Сказати, то я скажу, але дай відповідь і ти на моє запитання. То не про тебе говорять, чоловіче, що ходиш селами та всіляких сволот вбиваєш?

— Про мене.

— А яких саме вбиваєш, якщо не секрет? Бо чув я уже й про бригаду Адде, які на вовкулаків полюють, і про банду Чорного Гарта, яка гулів й вампірів вбиває. Тоді кого ти бадяжиш, а?

— Як ви уже зрозуміли, іноді драконів.

– І все?

— Майже. У мене доволі вузький спектр, але вистачає.

— Хах, дідько, ну й небагатослівний ти. Але гаразд, це вже справа принципу. Що ж до лігва драконячого, то воно рівно в дев’яти милях на північ. На коні швиденько доїдеш.

— Чорні гори, — констактував Фалмін, а сам дивився кудись старості за спину.

— Так, саме вони. А хто тобі взагалі про того дракона сказав?

— Лорд Сільгір, якщо знаєте такого.

— Ха, цього пса? А чому не знаю! Цей виблядок у нас четвертину врожаю забирає, а податки такі поставив, що вже скоро без одягу ходити будемо! Не май із ним краще справ, то підла людина, брате. Будеш горе мати!

— Дякую за пораду, запам'ятаю.

— Лорди, королі, принци, рви їхню мати, — староста долив собі та гостю пива, — ці володарі, суча лапа, заради себе лише живуть. Згадаєш мої слова, брате. Скоро ми світом підемо, а ці сволоти будуть на наших грошах сидіти. Але ж біда — без простого селялина не буде із кого податок збирати, — голос Борко тремтів від злості, певно, трішки перепив пива, тому й не боявся говорити речі, за які б його, дізнався б хтось із верхівки, могли повісити. — Он той же Сигізмунд із Норенгарда. Підняв повстання проти батька, убив його і зараз править собі, як ні в чому не бувало! Говорять, що хоче Тальгрієн захопити. Бо в нас золота купа, а його власна скарбниця пустує.

— Я гадав, що військо Норенгарда виснажене громадянською війною. Багато людей полягло, за чутками, на вуличках Орграда, — сказав Фалмін.

— То є правда, брате, але скарбниця Сірого Ворона постійно наповнюється за рахунок торгівлі із Кагаком; а військо поповнюється найманцями зі Скагіра. Загалом, друже, у повітрі висить напруга. Як і завжди. Як ще було за дідів-прадідів. Нічогісінько не змінюється.

Фалмін відмовився від коментарів, мовчки дивився, як староста випиває четвертий кухоль пива.