Костянтин Матвієнко - Відлуння у брамі

Першим завданням, що його шаман дав новому учневі, було найретельнішим чином дослідити величезний праліс, що починався осиковим гаєм на березі Мокселі, та запам’ятати у ньому кожне прикметне дерево, галявини, струмки і стежини звірів. Чаклун сказав, що хлопчина повинен добре знати ліс, аби мати змогу надійно сховатися у ньому, швидше за будь-кого дістатися потрібного місця або влаштувати засідку.

Спочатку Тегур не мав змоги вчитися регулярно — повсякдень був зайнятий своїми обов’язками при кагані. Та у липні шаман дав йому кошик напрочуд великих суниць і наказав зробити так, щоб їх скуштувала Суя. Звісно, що учень не мав права з’їсти жодної ягідки. Виконати доручення не вдалося. Коли Тегур ішов до покоїв володарки, з ґанку його уздрів ледащо Курум і відібрав суниці. За день на молодшого сина Невса напала страшенна срачка. Жоден засіб не допомагав. Тоді послали за шаманом. Він напоїв Курума якоюсь пахучою і дуже приємною на смак настоянкою, і пронос мов рукою зняло. Чародій попередив — якщо не вживати його ліки регулярно, хвороба повертатиметься. Курумові і самому дуже припала до вподоби настоянка. Він був ладен пити її щодня, але шаман відповів, що передозування призведе до смерті, та й придатність ліків до вживання не перевищує кількох години. Отож нехай Тегур через день навідується до лісової хижі по свіжу порцію, а заразом і по шаманському господарству щось допоможе — замість платні за ліки.

Невс був запідозрив щось лихе, але усі помітили, що вживання настоянки добре впливає на Курума — трохи схуд, на спідниці почав задивлятися, одного разу навіть на полювання з батьком поїхав. Але впав із коня і більше до лісу не потикався. За рік усі звикли, що Тегур водиться з шаманом. Прохання городян до чародія, які передавав йому хлопець, мали більше шансів бути виконаними. Коли Курума, зрештою, потроху відучили від настоянки, він став потягувати бражку.

За кілька років навчання Тегур дізнався, що у шамана є ще одне помешкання. На відміну від нарочито неохайної та зловісної хижі посеред осикового гаю, це була суха та чиста печера, промита дощами за тисячі років у скелі білого вапняку. Сюди шаман навідувався зрідка, завжди посилаючи хлопця пересвідчитися, що за ним ніхто не стежить. Тут рік тому вчитель і розповів юнакові, чому насправді взяв його в учні.

Зараз Тегур мав дістатися саме до вапнякової печери. Там шаман чекав на золоту піалу з приданого Суї, яку колишній служка кагана нарешті викрав для нього. Не гаючись, але про всяк випадок плутаючи слід, юнак подався до білої скелі.

Коли Олег кружним шляхом повернувся до Мокселі, гурт городян із п’яти чоловік на чолі з якимось боярином вже вирушив шукати поради до шамана. Іванові з Мстиславом не вдалося затесатися до делегації. Чужинці виглядали б у ній занадто неприродно. Проте, Мстислав знайшов нагоду перебалакати з тим боярином, який загубив шапку у заворушенні під брамою. Парубок повернув власникові головний убір і розповів, що вони купці, привезли дві унікальні речі на продаж самому каганові — кинджал із Лалом та люстро. Зацікавлений боярин обіцяв переказати це Суї. За помірний гонорар — тридцять монет.

Тим часом смерди вже почали в’язати плоти, наплавляючи міст навпроти брами. У розмоклий шлях від Кремляді до берега вбивали вербові плахти [47] Плахта — дерев’яний круг, зрізаний зі стовбура дерева. Такими «млинцями» встеляли вулиці у середньовічних містах. . На стінах фортеці вивішували килими. Чималий гурт незадоволених вимогою Суї городян неподалік брами очікував на повернення делегації від шамана.

Олег із побратимами саме розмовляли на вигоні під стіною, коли до них підбіг посланець із наказом володарки: не вештатися поміж її підданців, а йти до заїжджого двору й чекати на запрошення до Кремляді. Так і вчинили.

Господар зустрів їх значно привітніше, ніж зранку. Мабуть, вже довідався, що їх запросили до двору. Почастував свіжозвареними щами та кашею з гусячими шкварками. Під час обіду він намагався завести розмову про рідні краї гостей, розпитати про те, які такі товари вони привезли та що збираються купувати у Мокселі. Характерники ледве спекалися його нав’язливої цікавості, пославшись на втому з дороги.

Надвечір наступного дня до заїжджого двору прибіг служка й повідомив, що за «купцями» незабаром прийдуть, аби доправити до Кремляді. Козаки вийшли надвір та заходилися чистити від сіна свій одяг, взуття, чуприни та бороди — мали стати перед ясними очами володарки у пристойному вигляді. Тут Мстислав і віднайшов у глибокій кишені свого каптана з товстого сукна газовий балончик — Ден потурбувався. Парубок не встиг сказати про це побратимам, бо саме нагодилися аж три посланці від Суї з наказом негайно йти до неї. Мстислав лишень непомітно переклав балончик до мішка з кинджалом та дзеркалом, який мав нести. Хлопець сподівався, що речі, принесені на продаж самому каганові та володарці, навряд чи насміляться оглядати — на відміну від самих «купців». Так і сталося — його наплічник не перетрусили, проте самих характерників обнишпорили, немов у американському аеропорту. Зброю, яку вони вирішили не лишати на заїжджому дворі, відібрали.