Костянтин Матвієнко - Відлуння у брамі

Ранком «Спас» пришвартувався у Дніпропетровську. Щойно Гордій з Мечиславом ступили на щербаті плити набережної, як до них підійшов довготелесий молодик у стильному сірому костюмі та блискучих чорних черевиках.

— Пан Гордій Погребняк? — запитав він, офіційно звертаючись до старшого характерника.

— Так, — поглянув на непроханого співрозмовника Гордій, а Мечислав трохи подався наперед, відсуваючи незнайомця від дядька.

— Мені потрібно з вами переговорити, — молодик показав розгорнуту книжечку службового посвідчення та зачекав, доки Мечислав прочитає напис.

— А нам із Вами — ні, капітане, — насупився молодий характерник. — Ходімо, дядьку, він із СБУ!

— Чекай, — зупинив його Гордій. — Про що Ви хотіли побалакати?

— Наприклад, про Йосипа Бланка, а ще — про недавні теракти.

— У такому разі, пане капітане, ходімо на яхту, — старший характерник повернувся на трап.

За ним, не озираючись, рушив і Мечислав. Офіцерові нічого не лишалося, як також піднятися на облавок. Розмовляли на кормі, посідавши у плетених із лози кріслах за столом, також плетеним.

— Як Вам відомо, пане Гордію, — капітан звертався лише до старшого, ігноруючи присутність Мечислава, певно трохи образився на його задерикуватість, — ранком у п’ятницю в нашому місті сталися чотири вибухи. Виконавців терактів уже затримали, але у замовників були ширші плани…

— До чого тут ми?.. — перервав його Мечислав.

— А я, зі свого боку, припускаю, — вів далі капітан, пустивши повз вуха це запитання, — що ви паралельно ведете своє розслідування. Не будемо гаяти часу на з’ясування, чому я так вважаю. Також скажу, що вам переказував вітання згаданий вже пан Йосип Бланк. Пам’ятаєте його?

— Припустимо, що пам’ятаємо, — Гордій поглядом попросив племінника помовчати, — але мене більше зацікавили Ваші слова про замовників терактів і про їхні широкі плани.

— Про них саме Бланк мені і розповів. Зараз він зачаївся. Я ледь розшукав електронну адресу, за якою Йосип нарешті відповів мені на лист.

— І з його відповіді Ви дізналися, зокрема, про нас, — припустив Гордій.

— Ну, не лише з неї. Ваша група не перший рік під, скажімо, під епізодичним нашим моніторингом, — визнав капітан. — Та зараз, панове, це несуттєво.

— Чому ж? — ледь звів брови старший характерник. — Ви стежите за нами, хм, «епізодично», але заявляєте, що це несуттєво. Тим паче за таких обставин! — У Гордія задзвонив телефон і він, поглянувши на дисплей, відійшов до огорожі переговорити.

— А може, Юрію, ви саме нас і запідозрили? — Мечислав скористався нагодою спровокувати капітана.

— Сам подумав, що сказав, Мстиславе!..

— Я Мечислав!

— Даруй, мені говорили, що вас із братом неможливо розрізнити…

— Хто казав?

— Та не про те зараз! Якби вас направду підозрювали, то ми б із вами не на цій посудині говорили. Шахсуваров повідомив Бланка, а той мене, що це акція залякування. Нею сусідній самодержець намагається дестабілізувати ситуацію в Україні, щоби її було простіше знову повернути під владу Імперії.

— Така думка і нам видається цілком вірогідною, — Гордій повернувся до розмови, — момент обрано слушний. Україна, попри дикунство її влади, та й народу, щиро сказати — теж, нині отримала шанс увійти до родини європейських народів. Росія своїми дурнуватими зазіханнями сама відштовхує від себе колишні республіки Союзу. Скажіть ваша Служба може цим замірам щось протиставити?

— А що можете ви, панове характерники?

— Тобі що, Юрію, Бланк порадив саме до нас звернутися по допомогу в цій справі? — здивувався Мечислав.

— Бланк лише сказав, що на вас можна покластися, коли йдеться про інтереси країни…

— Дожилися! Бланк дає нам рекомендації для есбеушника! А на тебе, капітане — можна покластися, коли йдеться про інтереси країни? — далі присікувався Мечислав, і цього разу Гордій не стримував задерикуватого небожа.

— Щоб ви знали: я сюди прийшов без відома свого начальства! — запально мовив капітан.

— Справді, — іронічно запитав Мечислав, — то може, нам слід передзвонити твоєму начальству і запитати його про це?!

— Брейк, молоді люди! — подав команду боксерського рефері Гордій. — Припустимо, Юрію, що Ви тут із власної ініціативи. Вам, безумовно, добре відомо, що ми не довіряємо вашій Службі. Тож скажіть: навіщо Ви нав’язали нам цю розмову?

— Вам нав’яжеш, — буркнув капітан. — Коли ми з вами дійшли однакового висновку щодо замовника, то гадаю, для попередження подальших його акцій було б доцільно оприлюднити… звідки ноги ростуть.