Корнелия Функе - Володар драконів

— Ні, тільки не це! — простогнала Сірчана шкурка. — Там попереду, здається, роздоріжжя. Як навмисне, саме зараз. Я навіть дороговказ там бачу.

— Мені доведеться знизитися, — гукнув до них Лунг. — Інакше Бен не зможе прочитати, що написано на тому дороговказі.

— Знизитися? — Сірчана шкурка звела очі до неба. — Чудово! Саме зараз, коли навколо повно тих мерехтливих створінь. Опеньок і бліда поганка, добром це не скінчиться!

Лунг став поступово знижуватися і нарешті приземлився на асфальтованому шосе.

Коли Бен спробував порівняти літери на табличці з тими, що написав йому професор, виявилося, що напис повністю обліплений роями пилкових ельфів. Завбільшки вони були з метелика-лимонницю, піщано-жовтого кольору, з лискучими крильцями і зеленим, кольору пилку, волоссям. Вони так кружляли, щебетали, хихикали і пурхали навколо дороговказу, що у Бена голова пішла обертом.

— Ну ось, починаються неприємності, — пробурмотіла Сірчана шкурка. — Точніше, вже почалися.

Невеличкий гурт легких як пух створінь відокремився від загального рою і підлетів до Лунга. Вони сідали на зубці його хребта, на ніс і на роги. Ще кілька ельфів кружляли навколо Бена і Сірчаної шкурки, з реготом щипаючи обох за щоки, смикаючи за волосся та за вуха.

Мухоніжка сховався під куртку Бена так, що між ґудзиків стирчав лише кінчик носа.

— Юний пане! — покликав він. — Юний пане!

Але Бен не чув його за хихиканням і щебетом ельфів. Він сидів і зачаровано дивився на маленькі мерехтливі створіння.

— Ну як, зблизька вони тобі теж подобаються? — шепнула йому Сірчана шкурка. Бен кивнув. Один з ельфів полоскотав його під підборіддям і показав крихітний жовтий язик. Потім злетів йому на коліно і підморгнув хлопчикові. Бен із захопленням розглядав строкаті крильця.

— Гей, ви там! — Сірчана шкурка визирнула з-за плеча Бена. — Може, ви будете такі люб’язні і звільните табличку? Нам треба подивитися, чи це та дорога, яка нам потрібна.

Ельф закинув ногу на ногу, склав крильця і з усмішкою глянув на маленьку кобольдиху.

— Ні, не та, — відповів він щебетливим голоском. — Зовсім не та.

Бен здивовано схилився до нього.

— Чому це не та? — запитав він.

— Тому що інша, — відповіло маленьке створіння, знову підморгуючи. — Однозначно, двозначно, багатозначно інша, ясно? — Малого ельфа підкосив такий напад реготу, що він мало не гепнувся з коліна хлопчика. Сірчана шкурка закотила очі й застогнала.

— А якою ж дорогою нам йти? — запитав Бен.

— Будь-якою, — відповів ельф, — тільки не цією.

— Ага, ясно! — спантеличено пробурмотів Бен. У цю мить до них підлетів ще один ельф. Він став на плечі першого, приязно посміхаючись до прибульців.

— Що тут таке, Мукарібе?

— Вони хочуть піти цією дорогою, — прощебетав Мукаріб. — Скажи їм, Білкісе, що це неправильна дорога.

— Це неправильна дорога, — тут же прощебетав Білкіс. — Я б навіть сказав, що поза всяким сумнівом це найбільш неправильна дорога з усіх існуючих на світі!

— Сил моїх більше немає! — загарчала Сірчана шкурка. — Якщо ці безглузді метелики негайно не злізуть із дороговказу…

— Що там каже твоя подруга? — запитав Мукаріб. — Може, нам варто розсердитися?

До них підлетіли ще три ельфи і сіли Бенові на плечі.

— Ні, не варто! — пробелькотів хлопчик. — Вона просто сказала, що у вас дуже гарні крильця.

Пилкові ельфи задоволено захихикали. Один із них перелетів Бенові на руку. Бен підніс руку до очей, щоб розглянути ближче маленьке створіння. Воно важило не більше, ніж пушинка, але коли хлопчик обережно підніс другу руку, щоб помацати переливчасті крильця, всі ельфи зірвалися з місця і полетіли.

Лунг повернувся до своїх супутників.

— Що будемо робити, Сірчана шкурко? — запитав він. На кожному зубці його гребеня перекидалися мерехтливі малятка.

— Дмухни на них трохи драконового полум’я, — порадила Сірчана шкурка. — Не знаю, що вони нам за це влаштують, але щось робити треба.

Дракон кивнув. Але тут Мухоніжка раптом висунув руку з-під куртки Бена і вщипнув хлопчика за руку.

— Ой! — скрикнув Бен, здивовано дивлячись на гомункулуса.

— Юний пане, — прошепотів Мухоніжка, — юний пане, я знаю, як їх спекатися. Підніміть мене трохи вище.

На щастя, ельфи в цю мить захоплено скочувалися, наче з гірки, з хвоста Лунга. Мукаріб і Білкіс крутилися у повітрі, а ті троє, які щойно сиділи у Бена на плечі, водили хороводи над головою Сірчаної шкурки. Бен витягнув Мухоніжку з-під куртки і всадовив собі на плече.