Корнелия Функе - Володар драконів

— Гасіть світло! — буркнула Сірчана шкурка, повертаючись до перерваного сніданку. — У такому випадку перший дракон вилупиться зі шкаралупи, коли у мене вже всі зуби випадуть!

— Один день! — Кремінна борода сердито змахнув молотком. — Один день, можливо, навіть менше! І ти побачиш!

Мухоніжка зітхнув і влаштувався зручніше на колінах у Бена.

— Ці гірські гноми такі задаваки, — шепнув він хлопчикові. — Вони завжди краще за всіх усе знають! Але з цим він, можливо, справді впорається. На каменях вони справді розуміються.

— Один день? — Лунг позіхнув і знову із сумнівом подивився на крихітного гнома. — Ти, однак, дуже багато обіцяєш! Розбуди нас, якщо справді зустрінеш щось живе. Добре?

— Звичайно, звичайно, — відповів Кремінна борода. Він опустився навколішки, обмацав рукою скам’янілу луску і почав обстукувати її молотком так обережно, що звук виходив не голосніше за цокання годинника.

Бен спостерігав деякий час, як працює гном. Але очі у нього злипалися. І коли дракони і кобольди давно вже спали і навіть із літачка Луї долинало легке похропування, заснув нарешті й він, а за ним і Мухоніжка.

У великій печері стало зовсім тихо. Лише Кремінна борода продовжував невтомно працювати молотком. Час від часу він поглядав на залишки панцира, що лежали в калюжі рідкого золота, яке поволі вже тверднуло. Гном злорадно посміхався і продовжував працювати.

Перший дракон прокинувся, коли всі ще спали.

Кремінна борода пробив у кам’яній оболонці довгу, тонку, як ниточка, тріщину. Коли він знову змахнув молотком, щоб трохи розширити її, камінь у нього під ногами ледь чутно здригнувся. Кремінна борода приклав вухо до тріщини і прислухався. Звідти долинав скрегіт — шкаралупа скребла по грубому каменю. Під ногами гнома з тріском розбігалися тонкі, немов павутиння, тріщинки. Гном хутко зістрибнув — і приземлився просто на м’який живіт сплячого хлопчика.

— Ой! — Бен підскочив із переляку. — Що трапилося?

Мухоніжка очманіло протирав очі.

— Готово! — гукнув Кремінна борода, танцюючи у своїх грубих чоботях на животі в Бена. Мухоніжка повернувся до скам’янілих драконів.

— Прислухайтеся, юний пане! — прошепотів він. Але Бен вже й сам чув. Із каменю долинало кректання і охання.

— Лунгу! — Бен схопив Мухоніжку і Кремінну бороду і відскочив на кілька кроків. — Лунгу, прокидайся! Він ворушиться!

Усі скинулися.

— Що таке? — запитав Луї, вискакуючи з літачка.

— Він вилуплюється! — крикнув Бен. Щур у три стрибки опинився у нього на плечі.

Сірий камінь, в якому Кремінна борода зробив тріщину, шурхотів, тріщав, кришився — і раптом розпався на тисячу шматків. Усі злякано відсахнулися.

Із уламків виліз дракон — крекчучи, насилу рухаючи запилюженими затерплими лапами. Очі у нього були ще напівзаплющені. Похитуючись, він зробив кілька кроків, струсив із луски залишки уламків і відкрив очі. Він дивився навколо нерозуміючими очима, наче прокинувшись від сну. Майя підійшла до нього.

— Іскристий Хвосту! — покликала вона. — Ти впізнаєш мене?

Якусь мить дракон мовчки витріщався на неї. Потім повільно витягнув шию і потягнув носом повітря.

— Майя! — сказав він. — Що сталося? — Він повернувся до Лунга, який стояв позаду Майї. — Ти хто і… — він втупився в кобольдів і Бена, на плечах якого сиділи Кремінна борода, Мухоніжка і Луї, — і хто вони такі?

— Один із них — дубідаї, — відповів Бур-бур-чан, схрестивши на грудях свої чотири руки. — Ти нас ще не забув, Іскристий Хвосте?

Іскристий Хвіст розгублено кивнув. І тут його погляд впав на спотворений панцир Кропивника. Дракон із жахом відсахнувся, шепочучи:

— Він тут! Золотий також тут!

— Ні, він був тут! — сказала Сірчана шкурка, чухаючи живіт. — Але ми його розтопили.

— Ну, не те щоб ми, — зауважив Бур-бур-чан. — Це зробили Лунг і Майя.

Іскристий Хвіст невпевнено ступив до Майї.

— Ви перемогли Золотого? Ви удвох? — Він недовірливо похитав головою і закрив очі. — Це сон, — пробурмотів він. — Прекрасний сон. Точно.

— Ні, це не сон, — Майя штовхала його мордою, поки він знову не відкрив очі. — Золотий дракон мертвий.

— Або щось на зразок того, — додав Бен. Іскристий Хвіст здивовано повернувся до нього.

— Володарю драконів! — прошепотів він. Майя здмухнула з чола Іскристого Хвоста кам’яні крихти.

— Так, Володар драконів повернувся, і Золотий переможений, — сказала вона.

— Як у стародавніх легендах, — пробурмотів Іскристий Хвіст, кидаючи погляд на розплавлений панцир Кропивника. — Як у тих легендах, які ти нам завжди розповідала, Майю.