Андрій Процайло - Привид безрукого ката

А привид усе бачив. Стояв поруч і запам'ятовував.

Так що до нового життя теоретично кат підготувався бездоганно. Тепер час застосувати свої знання на практиці.

Таксист, не зумівши розговорити змерзлих пасажирів, увімкнув музику. Зболений голос Славка Вакарчука обіцяв, що не «здасться без бою». Кат теж був рішуче налаштований, тому повністю підтримував співака. Хоча здаватися взагалі не збирався. Але й не був категоричним, бо піти з фізичного життя так, як зробив це свого часу він, можна до певної міри розцінювати, як те, що він здався.

Кат дослухав пісню до кінця і дмухнув на програвач. Той захрипів і замовк.

— Знов зламався! — вигукнув водій і вдарив долонею по стертих кнопках. Кришка програвача тріснула і відлетіла. Хлопець із дівчиною переглянулися. Дівчина як дві краплі води була схожа на одну знайому блудницю з колишнього життя, якій кат відрубав голову.

Водій ката дратував. Якби його воля, він би його трохи помучив. Щоб не був таким набридливим.

— Ви що, посварилися? — звернувся таксист до хлопця. — Чого мовчите, як закляті?

— Дурня якась! — вигукнув хлопець. — Я рік чекав зустрічі, а все рухнуло вмить. Якийсь холод пробіг — і все! Я в шоку! Вона — не вона! Хоч убийте, якщо вона справжня! — юнак щосили перекрикував захриплого мотора, щоб його омріяна красуня прийшла до тями. Може, схаменеться?..

— Думаю, краще спитати у неї, чому у тебе шок? — порадив водій. — І взагалі, ти сам розумієш, що ти мелеш?..

Дівчина мовчала. На зло хлопцеві і водієві та на радість катові.

— То чого тобі в парк, коли вона тебе кинула? — не вгавав таксист. — Хочеш її... покарати? — хихикнув.

— На кпити... — нарешті заговорила дівчина. — Невиховані люди, як правило, додають: «щоб питали такі дурні, як ти»...

Таксист скипів:

— Розумниця знайшлась! — і налетів на юнака. — Та всі вони однакові! Висади її до дідька, виклич собі дівчину та грійся! — радив. — Моя колишня мене нині так само кинула. Вигнала як пса!.. Тому й таксую, ніби приблуда... Що?.. — вишкірився водій у дзеркало заднього виду до дівчини.

Чому він «щокнув» і що хотів цим сказати — залишилося загадкою, бо дівчина з лівої так стусонула таксиста у вухо, що той втратив кермо, машина загуляла від бордюру до бордюру і врізалася в стіну.

— Стоп. Приїхали, — спокійно мовила дівчина і відчинила дверцята.

Поки спантеличений юнак отямлювався, а водій теж приходив до тями, збираючись вивернути купу лайки на миле дівча, на дах автомобіля звалилося щось важке.

Таксист згадав Бога.

— Господи, та що ж це таке! — вигукнув він. Але було вже пізно.

Якби не вчасно відчинені дівчиною дверцята, довелось би, напевно, викликати еменесників і розрізати авто, бо машину так приплюснуло, що все заклинило.

Вилазили через одні дверцята.

На даху машини розпласталося закривавлене тіло. Поки таксист лаявся, погрожував дівчині і нарікав на долю, а хлопець вивергав з себе з'їдене, кмітлива красуня встигла викликати «швидку» та позамотувати шарфами, яких поздирала з тих же отетерілих попутників, кровоточиві рани потерпілого.

Привид не знав, що робиться, аж поки не подивився на стіну будинку. Там красувалася свіжа, як нинішній сніг, вивіска «ІВАНА ФРАНКА, 80».

Аж тепер все стало на свої місця!

Примчала «швидка». Як на диво — швидко.

Рятували, як могли. Нічого не допомагало. Пульс потерпілого все слабшав і слабшав. Нарешті лікар мовив чи то до колег, чи до себе, чи до Бога:

— Все. На жаль...

Чоловік був років тридцяти п'яти. Височезний, широкоплечий, м'язистий. Смоляні кучері, що певно досягали до плечей, тепер купалися у власній крові на засніженому асфальті. В правій руці чоловік уперто тримав паспорт, а лівої у нього не було. Точніше, кисті не було. Рука стирчала, як обрубок.

— Лев Безрукий, — мовив лікар, гортаючи паспорт.

Кат побачив, як перелякана душа покидає тіло господаря. І втікає, наче за нею женуться привиди. Кат знав, що душі, як правило, прив'язані до тіла, довго не хочуть іти в надії на повернення. А ця... Певно, розуміє, що її місце вже зайняте...

Коли тіло голосно видихнуло, а з рота потерпілого пішла цівка крові, і лікар закрив перестрашені очі мерця, привид закрутився дзиґою, став згустком дивної енергії і... вселився в Безрукого. Той смикнувся ще раз. Лікар без ентузіазму попробував пульс.

— Є! — щосили вигукнув, аж затремтіла земна куля. Наче за командою, вдарили блискавки на медичних апаратах, застрибали стрілки, і почалася друга серія рятування.