Олег Авраменко: Заборонені чари

Попервах острів’яни взагалі не розуміли, навіщо Чужим знадобилося приводити сюди Простих. Та невдовзі виявилося, що Прості чимало знають і вміють. За наказом Чужих, вони стали навчати острівний люд багатьох корисних речей — як будувати великі човни й міцні хати, як видобувати руду, витоплювати й кувати залізо, як ткати тонке полотно, як краще обробляти землю й розводити худобу тощо.

Хоча, звісно, Простим було далеко до Чужих, які з допомогою своїх дивовижних залізних тварин швидко побудували собі село, яке називалося Містом. А два місяці тому вони спорудили посеред Міста здоровенну хату й назвали її Палацом. Потім привели ще зо три десятки Простих, які займалися оздобленням Палацу зовні та всередині. Ці Прості не залишилися на острові, їх повернули додому, а натомість привели інших, уже не будівничих, а слуг — вони мали доглядати за Палацом і прислуговувати майбутнім правителям острова.

Острівний люд досить спокійно поставився до звістки про правителів, хоча раніше дуже пишався тим, що ніколи не мав над собою царів і слухався лише своїх старшин. Утім, час від часу то один, то інший цар з Великої Північної Землі надсилав кораблі з лихими моряками, щоб підкорити острів, проте справа завжди закінчувалася розбоєм та грабунком. Забравши здобич, лихі моряки сідали на кораблі й відпливали на північ, щоб доповісти своєму цареві про захоплення далекого острова. Можливо, відразу кілька царів на Великій Північній Землі вважали острів своєю власністю, але самим острів’янам було від цього ні холодно, ні гаряче.

Коли ж Чужі оголосили, що острову потрібні цар та цариця, люди заперечувати не наважилися. А старшини всіх сіл обговорили це питання на загальних зборах і вирішили пристати на пропозицію Чужих. Незадоволеним — здебільшого з-поміж молодих мисливців та рибалок — вони нагадали, що відколи з’явилися Чужі, на острів більше не нападали лихі моряки з Великої Північної Землі, не грабували, не вбивали, не забирали людей у рабство.

Та в більшості своїй острівний люд не потребував ніяких нагадувань. Людям було однаково — з правителями чи без них, лише б жилося краще. А за Чужих жити стало і краще, і цікавіше. Люди не хотіли сваритися з ними і не хотіли, щоб вони пішли десь-інде, тому погодилися мати над собою царя та царицю.

І саме сьогодні на острів прибув найголовніший з Чужих — його звали Імператором. Він привів з собою сестру та її чоловіка, що відтепер правитимуть островом, а згодом — і Великою Північною Землею. Про це якось обмовився Міх — той, що зробив живота Темериковій сестрі. І Темерик не сумнівався, що так усе й буде. У своїх мріях він уже уявляв, як тремтітимуть зі страху лихі моряки та їхні царі на саму лише згадку про його рідний острів. Серце юного козопаса сповнювалося гордістю за батьківщину…

Темерик знову зітхнув. Йому так кортіло бути зараз у Місті, розважатися на святі Чужих, подивитися на Імператора, на його сестру та зятя… А втім, двох останніх він ще встигне побачити, вони будуть тут царем та царицею, а отже, ніде не подінуться з острова. Зате Імператор ще й як подінеться! Ці Чужі з’являються і зникають, коли їм заманеться, подорожують по всьому світові, будь-які відстані для них за іграшку. Темерик дуже заздрив їм, проте, на відміну від Простих, не тримав зла на них за те, що вони тішаться особливою прихильністю богів… цебто, Бога Єдиного, Отця Небесного. І взагалі, віднедавна Темерику перестало подобатися слово „Чужі“. За Міховими словами, дитина, що народиться в Анди, буде однією з них. А хіба можна називати рідного небожа Чужим?…

Допіру Темерик поділився своїми думками з Міхом. Той усміхнувся і сказав йому:

— То називай нас Конорами.

Дивне слово. Але гарне.

[1] Англійська мнемонічна фраза для запам’ятовування послідовності кольорів спектру. Одним з її українських відповідників є: „Чи Обжене Жвавенького Зайчиська Байдикуватий Ситий Фокстер’єр“.

[2] Приблизна транскрипція: „Поштівни хаздо Стеніслав! Свою сестре позна мове, о чему следечі редкове. Неха го чита. То є важно а велме хітно. Маріка собі на столу ма писмо подробнейшо.“

[3] Приблизна транскрипція: „на припадку яко не зможемо вияжчі з ньо“.