Олег Авраменко: Заборонені чари

— Ви знаєте, як можна відрізнити північну півкулю планети від південної? — запитав Смирнов.

Оскільки при цьому він глянув у небо, а зараз був день, то Маріка відповіла:

— У північній півкулі сонце рухається за годинниковою стрілкою, а в південній — проти неї.

— Правильно. І якщо трохи зачекаєте, то зможете переконатися, що сонце тут рухається за годинниковою стрілкою. Проте, коли воно сховається за обрієм і настане ніч, ви не побачите в небі знайомих сузір’їв північної півкулі — ні своїх, ні наших.

— То ми не в світі МакКоїв, а на Патрії?

Смирнов посміхнувся:

— Я так і думав, що ви назвете його світом МакКоїв, а не Послідовників. — Він видобув з кишені сигарету, закурив і став так, щоб легкий вітерець відносив тютюновий дим у інший від Маріки бік. — Ні, принцесо, ми не на Патрії. Це зовсім інший світ. Ми називаємо його Альпією — але не на честь гір Альп, а на честь Альпіна Гіґса, який відкрив цей світ.

— Отже, Кейт і Джейн таки зуміли надурити мене, — незадоволено мовила Маріка. — Про Патрію мусили розповісти, а про Альпію промовчали.

— Вони нічого не знають про неї, — озвалася місіс Волш. — Ніхто не знає, крім еволюціоністів.

— Це наша велика таємниця, — підтвердив Смирнов. — Ми відкрили її… Вірніше, першим це відкриття зробив один з ваших родичів, а через шість сторіч ми змогли відновити зв’язок з Альпією.

— Як це… — почала була Маріка, але потім сама здогадалася. — То Конор МакКой був не єдиним, кого Куратор Бартоломео відрядив на пошуки інших світів?

— Він був одним з п’яти.

— Он воно що! Виходить, не випадково перстень Бартоломео було налаштовано на п’ять різних порталів.

— Атож, не випадково. Бартоломео Колонна передав такі персні всім п’ятьом МакКоям, що погодилися на його божевільний план… А втім, як виявилося, його план був не таким уже й божевільним. Принаймні двоє людей з п’яти знайшли населені світи — а це не просто успіх, це справжній тріумф його ідеї.

— У цьому світі також мешкають нащадки МакКоїв? — запитала Маріка і знову роззирнулася довкола, немов сподівалася, що просто зараз із трави вигулькнуть її далекі родичі.

— На жаль, ні, — розчарував її Смирнов. І, не чекаючи на Марічине прохання, почав свою розповідь: — Цей світ відкрив Альпін Гіґс, чия мати була дочкою троюрідної сестри прадіда Конора МакКоя по чоловічій лінії. Спершу Альпіну пощастило, він потрапив сюди без будь-яких пригод, зберігши при собі й перстень, і потрібні для спорудження порталу камені… Гмм. Я гадаю, що у вашого предка справи пішли не так гладко, раз він не повернувся в Норвік?

— Справи пішли кепсько, — підтвердила Маріка. — І перстень, і камені він втратив.

— Можливо, в цьому було його щастя. Бартоломео Колонна не врахував психології МакКоїв, що звикли покладатися на свої вроджені здібності, а не на всілякі амулети. Альпін Гіґс спорудив портал і налаштував на нього вільну грань кристалу — проте налаштував трохи не так, як слід, а так, як йому самому було зручно. В результаті, повернувшись додому і знов опинившись під дією Заборони, він не зміг відновити зв’язок зі своїм новим порталом.

— А навіщо він узагалі роз’єднував портали? Я б цього не робила.

— Він хотів розповісти про свою знахідку іншим родичам, — пояснив Смирнов. — Перстень давав йому доступ ще до чотирьох порталів МакКоїв, зокрема й до норвікського. А потім Альпін виявив, що не може відкрити свій новий портал. Він вирушив на пошуки Бартоломео Колонни і зник безвісти разом з перснем. Ми досі не знаємо, що з ним сталося; можливо, його хтось убив і пограбував, а може, він просто захворів і помер у дорозі. Ми знайшли перстень лише одинадцять років тому і зуміли відкрити портал, що його Альпін спорудив у стіні печери. Нам ще неабияк пощастило, що він працював. За тисячу років у печері сталися численні обвали, проте ділянка стіни з порталом лишилася неушкодженою.

— Тисяча років? — перепитала Маріка. — Час тут іде ще швидше, ніж у вас?

— Приблизно в одну цілу і шість десятих рази. Або в три рази швидше, ніж у вашому світі.

Цієї миті з великої будівлі вийшли чоловік та жінка в робочих комбінезонах. Чоловік щось голосно гукнув їм, а жінка просто помахала рукою. Потім вони сіли у джип і, об’їхавши пагорок, попрямували в бік пасовиська.

— Це Бланш і Поль, — сказав Смирнов. — Подружжя. Вони мешкають тут постійно, а в нашому світі їх уже понад п’ять років вважають загиблими. Зараз вони поїхали в рибальське селище, щоб обміняти залізний ніж на кількадесят кілограмів свіжої риби. Поки ми не маємо нагальної потреби в тутешніх харчах — але з прицілом на майбутнє налагодили мінову торгівлю з місцевими мешканцями.