Олег Авраменко: Заборонені чари

— Це вимагатиме чимало часу, — зауважила Маріка. — А час у нас іде занадто повільно.

— Його можна прискорити, жорстко сполучивши порталами ваш світ з Альпією. Тоді вже час у нашому світі, хай і трохи, лише на сім відсотків, та все ж відставатиме від вашого.

— І справді, — погодилася Маріка, прикинувши подумки усереднений плин часу. — А ви дозволите нам встановити постійне з’єднання?

— Вам не доведеться питати нашого дозволу, — відповів Смирнов. — Ми, еволюціоністи, вже вирішили передати Конорам контроль над Альпією.

— Ого! — Маріка аж не повірила своїм вухам. — Передати нам контроль? Але чому?

Смирнов якось безпорадно знизав плечима.

— А що нам залишається робити? Це, до речі, друга причина, чому я від самого початку виступав за співпрацю з вами. І ми, і МакКої з нашого світу — люди, розніжені благами постіндустріальної цивілізації, до того ж нас надто мало, щоб створити тут стійку спільноту і підтягти цей світ до нашого рівня. Швидше вийде навпаки: наступні покоління МакКоїв, попри всі зусилля еволюціоністів, скотяться в бронзову добу.

— А ви гадаєте, що ми, Конори, зможемо нав’язати цьому світові свою феодальну цивілізацію?

— Певна річ, зможете. Ви люди сильні, рішучі, жорсткі… і, коли треба, жорстокі. У вас це вийде.

Маріка довго мовчала, міркуючи над словами Смирнова. Він не заважав їй збиратися з думками і терпляче чекав, коли вона заговорить перша.

— У мене також є ідея, — нарешті мовила Маріка. — Якщо брат погодиться, ми з Кейтом оселимося тут. Станемо засновниками нової гілки роду Конорів і нової князівської династії. А в Мишковичі оголосимо, що Кейт забирає мене до себе на батьківщину.

— Непогана думка, — схвалив Смирнов. — Удвох з Алісою ви зможете згуртувати МакКоїв краще, ніж вона сама. Та й ваш батько… Ви ж візьмете його з собою?

— Аякже. Йому добре там, де я. Крім того, тут мешкатимуть люди з його світу, і тут він зможе вільно називати мене дочкою. — Маріка спустилася з ґанку, поволі пройшлась по траві, потім нахилилася, зірвала квітку ромашки й легенько торкнулася вустами її пелюсток. — А що робитимете ви та ваші товариші? Невже просто передасте нам Альпію та МакКоїв, а самі вмиєте руки?

— У жодному разі, принцесо. Як я вже казав, ми пропонуємо вам співпрацю. Хочемо поєднати ваші паранормальні здібності з нашими стародавніми знаннями, зробити вас, Конорів, новими спадкоємцями цивілізації Попередників. А четверо з нас після переселення на Альпію всіх МакКоїв планують приєднатися до Поля та Бланш і назавжди лишитися тут.

— Серед цих чотирьох і місіс Волш?

Смирнов ствердно кивнув:

— Місяць тому Дейна пішла від чоловіка і тепер мешкає на Альпії. Мені таки вдалося переконати її, що сорок шість років — ще не кінець життя.

Темерик, син Силімла, юний козопас із Манти, склав долоню козирком і сумовито задивився вдалечінь. Сьогодні в Чужих було свято, а він, Темерик, як звичайно, наглядав за стадом дурних кіз і не міг відлучитися бодай ненадовго, щоб подивитися на святкування зблизька. Майже всі хлопчаки з його села, не кажучи вже про дорослих, зараз були в селищі Чужих. Темерику також хотілося там бути, проте батько наказав йому не відходити від кіз і обіцяв добряче відчухрати його палицею, якщо він не послухається.

Темерик вважав це несправедливим і аж знемагав від заздрощів до своїх друзів з бідних родин, яким не треба було пасти кіз, бо їх вони не мали. Вони жили гірше, ніж Темерик, зате були вільні й зараз розважалися на святі Чужих…

Чужі з’явилися на острові ще до Темерикового народження, понад вісімнадцять років тому. Попервах острівний люд вирішив, що вони — боги. Проте жити поруч із богами було нехай і почесно, та дуже незатишно, тому згодом острівний люд передумав і вирішив, що Чужі не боги, а лише жерці могутніх богів. Після цього всім стало легше.

Кілька років Чужі жили своїм життям, а острівний люд — своїм. Вони не заважали одні одним, між ними не виникало суперечок. Острівний люд почав був думати, що Чужі не такі вже й дужі, як здавалося, а їхні боги — не такі вже грізні та могутні. Дехто з гарячих голів навіть пропонував піти до Чужих з важкими дрючками і забрати в них усі залізні речі, нічого не давши навзамін. Одначе старшини сіл утримали молодь від святотатства — і незабаром з’ясувалося, що старшини вчинили вельми мудро.

Якось уранці, через чотири роки після появи Чужих, мешканці північного узбережжя острова побачили на обрії два величезні кораблі. Вони дуже злякалися, позаяк знали, що буде, коли кораблі підійдуть до острова. Лихі моряки з Великої Північної Землі стануть убивати, грабувати, ґвалтувати, вони заберуть на свої кораблі кіз, дівчат і сильних молодих чоловіків, щоб продати їх на Великій Землі, а прибережні села спалять дощенту. Це траплялося вже не раз.