Олег Авраменко - Заборонені чари

— Флавіан так мені сказав ще минулого року. А от сьогодні врешті познайомив зі Стеніславом. І нічого — твій брат зовсім не страшний.

— Помиляєшся, — серйозно мовила Маріка. — Для тебе він дуже небезпечний. Такі, як ти, саме на його смак.

Мірчія розсміялася. Її сміх був такий заразливий, що Маріка не стрималась і приєдналася до неї.

— Ні, я тобі правду кажу, — наполягала вона, трохи заспокоївшись. — Зі Стеном ти маєш бути обережною, бо він… Ну, гаразд, облишмо це. Я от що хотіла спитати. Зі мною й Алісою мав бути один літній чоловік… — Вона зам’ялася, не знаючи, як назвати сера Генрі.

— Пан Генрік Аласторович?

Маріка насилу стримала новий напад сміху. Хто ж це додумався так переінакшити батькове прізвище? Невже він сам? Чи, може, Аліса? Найпевніше, Аліса…

— Так, — підтвердила вона. — І де зараз пан Генрік?

— Мабуть, спить. Але просив розбудити його, коли ти прокинешся. Можу провести тебе. Або сама піду і…

— Ні, стривай. Коли він ліг?

— Незадовго до сьомої.

— А зараз скільки?

— Скоро десята.

— Тоді не треба його будити. Нехай спить. Хто ще з Конорів є в замку?

— Мій батько, двоє менших братів і Влад Котятко, — відповіла Мірчія.

— Наш сотник Котятко?

— Атож. Стеніслав призначив його відповідальним за твою безпеку. Востаннє я бачила Котятка з моїм батьком, вони разом снідали й говорили про те, як посилити охорону Флорешті… Ой! — похопилася Мірчія. — Ти ж, мабуть, голодна? Зараз я…

— Ні, поки не треба. Я не зможу їсти, поки не поговорю з братом. Давно він тут був?

— О пів на дев’яту. Приніс твої речі, потім повернувся до Інсгвара. А перед тим приходив трохи після шостої — власне, тоді я з ним і познайомилася. Також він був у Флорешті вночі, разом з іншими, та я тоді ще спала.

— З якими іншими? — поцікавилась Маріка.

— Не знаю. Мій батько просто обмовився, що після півночі Флавіан приймав гостей. Ніяких імен, крім твого брата, він не назвав. А вже коли я прокинулася, Флавіан та Стеніслав знову прийшли і привели з собою пана Генріка з Алісою. Їх нагодували, потім я відвела Алісу до тебе й легкими чарами допомогла їй заснути — вона була знервована й напружена… А ще дивно вдягнена — як чоловік.

— Гмм, — розгублено протягла Маріка. — То це не ти роздягала мене?

Їй стало дуже ніяково й незатишно. Хто ж тоді роздягав її? Невже Флавіан?… Добре хоч те, що не зняв трусики.

Та Мірчія швидко розвіяла її тривогу:

— Все гаразд, це була я. Опівночі Флавіан розбудив мене, щоб я подбала про тебе і залишалася з тобою… вірніше, наглядала за тобою — він так прямо й сказав. Ну, я тебе роздягла, вклала в ліжко, сама лягла поруч і майже зразу заснула. — Вона зробила коротку паузу. — На тобі також було дивне вбрання. Не таке дивне, як у Аліси, та все одно дивне.

— Там, звідки ми прибули, воно вважається нормальним, — пояснила Маріка.

— Аліса теж так сказала, — кивнула Мірчія. — Але твій брат, коли приходив востаннє, попросив мене простежити, щоб ви з Алісою вдяглися, як заведено в нас. Здається, він не в захваті від того, іншого одягу.

— Знаю, — посміхнулася Маріка і найневиннішим тоном запитала: — А ти можеш відкрити тутешній портал?

Вона дуже боялася почути відповідь на зразок: „На жаль, не можу,“ або „Вибач, мені не дозволено пускати тебе до порталу.“ Проте Мірчія відповіла:

— Звичайно, можу. Хочеш побачитися зі Стеніславом?

— Так. І чимшвидше.

— То ходімо, — запросила її Мірчія. — Портал у королівській спальні.

Дівчата вийшли з кімнати через інші двері, проминули ще одну невелику кімнату, а потім через простору вітальню потрапили в коридор і піднялися сходами поверхом вище.

— Маю тобі дещо сказати, Мірчіє, — промовила Маріка нерішуче. — Мабуть, ти ще не знаєш про це, але ми з Флавіаном більше не заручені.

— Знаю, — відповіла Мірчія. — Флавіан учора ввечері мені жалівся, був дуже пригнічений. Довелося втішати його.

Маріка тихо зітхнула.

— Що він тобі говорив?

— Нічого конкретного. Мовляв, це секрет. Просто сказав, що ти маєш вийти за іншого. Так потрібно для всього роду Конорів… і ти сама цього хочеш.

Маріка зашарілася.

— Так, справді, я цього хочу, — визнала вона. — Певно, ти вважаєш мене великим стервом. Я ж так довго морочила Флавіанові голову.

— Він сам собі морочив голову. З усього, що Флавіан розповідав про тебе, я вже давно зрозуміла, що ти не кохаєш його і не дуже хочеш за нього йти. А я не хотіла, щоб ви одружилися.

— Отже, ти не сердишся на мене?