Олег Авраменко - Заборонені чари

Відхиливши вбік завісу, Маріка вибралася з ліжка і ступила босоніж на м’який маурійський килим. На ній була довга, майже до п’ят, нічна сорочка з тонкого шовку — явно тутешня і явно не її власна. Під сорочкою на ній були трусики, а решта речей, що в них вона була вдягнена, коли заснула від братових чарів, зараз лежали на скрині біля ліжка разом з Алісиним вбранням.

Трохи далі, на широкому низькому столі була розкладена тутешня одіж — уже її власна, з Мишковара. Чотири сукні, та ще й найрозкішніші, ціла купа нижніх спідниць та білизни, а на підлозі — кілька пар туфель. Як білизна, так і туфлі були тамтешнього виробництва — але також звідси , з її мишковарського ґардеробу. Певно, все це приніс Стен.

„Який він дбайливий… хай йому чорт!“ — подумала Маріка зовсім незлостиво і навіть усміхнулася, уявивши збентежене обличчя брата, коли він порпався в її речах.

Обійшовши ліжко, вона підступила до найближчого вікна й визирнула назовні.

Вона перебувала в якомусь замку, що стояв на невисокому пагорбі, обнесений міцним фортечним муром. Трохи далі починався густий ліс, що тягнувся аж ген до обрію. Внутрішній двір замку був порожній, лише біля брами проходжувався озброєний вартовий. Здаля вона не могла роздивитися всіх деталей його одягу, проте певні особливості обмундирування непомильно вказували на Ібрію.

„Мабуть, це Флорешті,“ — припустила Маріка, відвернулася від вікна й уважніше оглянула кімнату. А побачивши під стелею люстру зі свічками, посед якої було закріплено магічну світлову кулю, позбулася останніх сумнівів. — „Точно Флорешті.“

Крім великих двостулкових дверей, спальня мала ще одні двері, менших розмірів. Маріка підійшла до них, відчинила й переконалася, що вони ведуть до мильні, облаштованої за всіма правилами житла Конорів, з водогоном та туалетом. До того ж, полиці біля умивальника було заставлено Марічиною косметикою з Мишковара, шампунями та іншими мильними приналежностями.

„Ох, братику!“ — подумала Маріка, стягуючи з себе нічну сорочку. — „Тобі просто ціни немає. От якби ти ще не був такий підступний…“

Швиденько причепурившись, вона повернулася до спальні, надягла ліфчик, панчохи, шовкові спідниці та взула туфлі. Коли ж справа дійшла до сукні, Маріка постала перед певними труднощами. Стен явно перестарався, взявши для неї та Аліси найкращі з наявних у ґардеробній суконь. Ці розкішні вироби тутешніх кравців не були розраховані на те, щоб їх одягали самостійно. Після кількох хвилин марних зусиль Маріка зрозуміла, що без сторонньої допомоги не впорається, і, притримуючи руками сукню, яка знай сповзала з неї на підлогу, повільно рушила до великих дверей. Біля них зупинилась і прислухалася .

У суміжній кімнаті перебувала одна людина — і вона миттю відчула Марічине прослуховування . А Маріка, в свою чергу, негайно визначила, що ця людина є Конором, і, відкинувши вагання, сміливо вийшла зі спальні до передпокою. При її появі з крісла в кутку підвелася юна чорноволоса дівчина, Марічина ровесниця, може, на рік молодша (а якщо Маріка не помилилася в своєму здогаді, то точно на рік молодша). Вона зустріла її приязною усмішкою і промовила по-слованськи з виразним ібрійським акцентом:

— Доброго ранку, князівно. Я почула, що в спальні хтось ходить. Так і подумала, що це ти, бо для Аліси ще зарано. Але вирішила не заважати тобі й почекати.

Маріка зачинила за собою двері.

— Доброго ранку, — відповіла вона, зацікавлено роздивляючись дівчину. — Якщо не помиляюсь, це Флорешті. А тоді ти — Мірчія.

— Все правильно, — підтвердила Флавіанова зведена сестра. — Я дочка Авреліана Овідіу Лучіана Струдзи. Від батькового імені вітаю тебе у Флорешті.

— Рада з тобою позна… — Кажучи це, Маріка зробила крок до неї, але наступила на край сукні і мало не спіткнулася.

Мірчія тихо зойкнула.

— Ох! Яка я негостинна й неуважна. Зараз допоможу.

За Мірчіного сприяння Маріка швидко дала собі раду з сукнею, потім підійшла до дзеркала, що висіло на стіні, прискіпливо оглянула своє відображення і залишилася задоволеною.

— Дякую, Мірчіє, ти мене врятувала. Мій брат добре знається на дівчатах, але геть нічого не тямить у наших сукнях. Ніби навмисно вибрав усі такі, щоб я з ними морочилася. До речі, ми з тобою досі не зустрічалися саме через нього. Підозрюю, Флавіан не хотів нас знайомити, бо тоді б ти познайомилась і зі Стеном.

Мірчія всміхнулась і ствердно кивнула: