Урсула Ле Ґуїн - Чарівник Земномор'я

Острів Пендор зник за обрієм. Гед, котрий пильно дивився на схід, знову відчув, як страх перед тінню проникає у його серце. Зрозуміле і природне відчуття небезпеки, яке охопило його перед битвою з драконами, тепер заступив невиразний, розпачливий жах перед Тінню. Йому закортіло перепочити. Тому він зупинив чарівний вітер і поплив далі, ловлячи тихий бриз, який заспокоював душу. Гед навіть не уявляв, що робитиме далі. Знав лише одне — треба тікати. Те саме казав йому і дракон. Але куди? "На Роук, — подумав хлопець. — Там принаймні буде безпечно і завжди можна скористатися порадою мудрих Майстрів".

Та спершу він вирішив повернутися на Лоу-Торнінґ і розповісти острів'янам про укладену з драконом угоду.

Коли люди дізналися про це, що після п'яти днів, проведених у морі, Яструб повернувся додому, старійшина громади і щонайменше половина жителів оточили його будинок і, не зводячи з чаклуна захоплених очей, уважно вислухали його розповідь. Гед розказав їм усе, нічого не приховуючи. А коли він замовк, хтось із натовпу несподівано вигукнув:

— А хто бачив убитих драконів?.. А хто чув, як вони присягались?.. А що, коли він...

— Ану цить! — урвав старійшина недовірливого крикуна.

Старий, як і більшість острів'ян, знав, що коли вже чаклун про щось говорить, то це достеменна правда, навіть якщо деколи він приховує істину від сторонніх. Бо саме у цьому й полягає сутність його мистецтва. Тож люди слухали і дивувалися. І поволі страх перед драконом відступав, і радість наповнила їхні серця. Вони обступили молодого чародія, щоб іще раз послухати розповідь про все, що сталося. І щоразу, коли надходили інші острів'яни, Гед знову і знову мусив переповідати все спочатку. Зрештою, опівночі він міг би вже й відпочити — слава про його пригоду облетіла весь Архіпелаг. А місцеві музики навіть наспівували щойно складену "Пісню про Яструба", звеличуючи його перемогу над драконами.

Навколо островів Лоу-Торнінґа, далеко на південь і на схід, палали багаття. Рибалки перегукувалися з човнів, повідомляючи одне одному, що зло переможене і дракони з острова Пендор назавжди дали людям спокій. За останній час то була єдина ніч, яка подарувала Гедові радість. Зусібіч його оточували веселі люди, які сміялись і танцювали, прославляючи у піснях свого рятівника. Осінній вітер відносив полум'яні іскри смолоскипів далеко у відкрите море. Жодна тінь не змогла би підкрастися до нього при світлі всіх цих вогнів, запалених на честь свята.

Наступного дня Гед зустрів Печварі, і той сказав йому:

— Я й не знав, що ти такий могутній, мій пане.

Промовляючи ці слова, човняр відчував ледь помітний страх, бо ж раніше він насмілювався вважати Геда своїм другом. Проте щось схоже і на докір також промайнуло у його голосі. Адже молодий чаклун зміг подолати дракона, але не врятував малої дитини. Після цієї зустрічі Геда знову пойняла тривога. І вона змушувала його покинути Лоу-Торнінґ так само нетерпляче, як раніше виряджала на острів Пендор. Тож наступного дня, незважаючи на те, що острів'яни ладні були носити його на руках до кінця життя, Гед покинув дім на горі, не взявши з собою нічого, крім книжок, чарівної патериці й отека, який звично сидів у нього на плечі.

З Лоу-Торнінґа Геда повезли на човні двоє рибалок, які дуже пишалися тим, що їм доручили таку почесну місію. Слава про подвиг молодого чаклуна летіла попереду їхнього суденця, що маневрувало між кораблями, які тіснилися у східних каналах Дев'яноста островів. Де б вони не з'явилися, скрізь їм услід насвистували "Пісню про Яструба" та навперебій пропонували заночувати, щоб із перших уст почути розповідь про перемогу над драконами. Навіть проходячи під балконами будинків, які нависали над морем, повз людні пристані Неша та грузькі пасовища Дромґана, попри смердючі олійні Ґеата, вони скрізь почувалися бажаними гостями.

Але нарешті Гед добрався до острова Серд. І шкіпер, якого він попросив доставити його на острів Роук, вклонившись, відповів:

— Це велика честь для мене і моєї команди, пане!

Ось так Гед залишив Дев'яносто островів.

Та щойно корабель вийшов у море і підняв вітрила, як зі сходу на нього раптом налетів штормовий вітер. Це було неабиякою дивиною, бо зранку зимове небо здавалося погідним і безхмарним. Острів Роук був недалеко, якихось тридцять миль від Серда, тож вони не змінювали курс навіть тоді, коли вітер подужчав. Як і більшість торгових кораблів у Потаємному морі, це суденце ходило під високим трикутним вітрилом, що легко змінювало напрям своєї осі, коли потрібно було впіймати попутний вітер. Змінюючи галс то на південь, то на північ, вони намагалися іти на схід. Шкіпер, бувалий моряк, знався на своїй справі. Однак вітер продовжував скаженіти. Невдовзі почався дощ, буря кидала судно з одного боку в інший, загрожуючи перекинути його.