Илья Новак - Сонячна магія

По всьому озеру гноми, перескакуючи з крижини на крижину, наближалися до Голки.

— Цілеспрямованість їх може сперечатися лише з їхньою настирливістю, — зауважив Грюон Блюмкін. Правий рукав його шкіряної куртки було порвано від манжета до самого плеча, світлі вуса відстовбурчилися, але гном однаково примудрявся мати елегантний вигляд. — Друзі мої, ми потрапили в пастку. Попереду озброєні гноми, а позаду — Голка й Бардо Тодол.

Каштелян оглянув супутників і заперечив:

— І Зубастик. Ходімо!

Мандрівники розвернулись, побігли вглиб тунелю. За їхніми спинами пролунало хлюпання мокрих чобіт, часті постріли. Кулі голосно заклацали по камінні.

Тьмяно світили ліхтарі під стелею, від срібних виступів простягнися глибокі тіні. Геб стомився — йому так і не вдалося поспати цієї довгої-довгої ночі. Він біг, важко дихаючи, раз у раз спотикаючись об каміння.

Довгий проліт вів догори. Тут стояли залізні триноги зі смолоскипами, що освітлювали похилі стіни широченного тунелю — похилого колодязя, всередині якого й розташовувалися сходи.

Позаду поспішали переслідувачі, й Каштелян скомандував:

— Піднімаємося.

Луна далеко рознесла тупіт ніг по щаблях. Геб біг поруч із Гагрою. Срібні стіни було прикрашено зображеннями заклинань. Вони подолали сходовий марш, проминули майданчик і почали збігати вище. Коли втікачі досягли середини другого маршу, гноми добігли до його початку.

На щаблях попереду лежав мокрий млинець, на його масній поверхні розпливалися веселкові плями.

— Заклинання Потоку! — вигукнув магопес зі спини Гагри. — Геббі, полагодь його!

Тупіт гномів наближався. Геб схопився за краї млинця, підняв його й повернувся. Млинець виявився досить важким. Як і минулого разу, в Гебвіна виникло відчуття, що він бачить заклинання зсередини: золотаву тканину, тремтливі згустки магічної енергії…

Геб став обличчям до переслідувачів і підняв млинець у витягнутих руках.

Лише на три сходинки нижче був Головнокомандувач. Гебвін навів на нього заклинання, а сім темних дул націлилися йому в лоб. Геб уже зрозумів, чому заклинання зіпсувалося, бачив, де порвалось кілька золотавих ниток, що становили тканину магічного візерунка. Він потягся до цього місця — але не рукою, а свідомістю, — з’єднуючи нитки.

Стволи зброї почали оберталися з сухим шелестом, звук перетворився на гудіння…

Вони вистрілили одночасно. Сім куль вилетіли з рушниці, а заклинання випустило із себе тугий потік води, наповненої світловими магічними порошинками. Потік був настільки щільний, що збив кулі — вони ніби наткнулися на залізну стіну, сплющилися й опали. Вода пузирилася та пінилась, поки вдарила Головнокомандувача та змела його з щаблів. Водяний вал покотився сходами разом із гномами, які відчайдушно репетували та розмахували руками. Геб відкинув заклинання, розвернувся й побіг за супутниками, що встигли подолати другий сходовий марш.

Вони збігали нагору так довго, що навіть дихання могутнього Гаргантюа стало важким та хрипким. Сходи скінчилися несподівано — щойно під ногами були щаблі, й раптом їх змінила рівна підлога. Тут починався срібний лабіринт. Пес зістрибнув зі спини ельфа й мовив:

— Ми всередині Голки. За мною Гноми, зважаючи на гамір, були ще десь далеко внизу, й звуки погоні дедалі тихшали. Услід за магопсом втікачі звернули ліворуч, потім праворуч, потім знову ліворуч…

— Куди ти нас ведеш? — запитав Геб, і тут вони ввійшли до печери.

З далекої стелі звисали сталактити. У молочно-білих глибинах гігантських бурульок пливли, вигинались і переливалися плями світла. Далі підносився справжній ліс гострих сталагмітів, їхні чорні тіні перехрещувалися на срібній підлозі, на рівній і темній, немов закіптюжене скло, поверхні підземного озерця.

— Ух! — тільки й зміг сказати Геб, розглядаючи казкову картину.

Хлюпання мокрих чобіт досягло печери, й Каштелян підхопився.

— Гноми. Поринаємо…

— Як поринаємо? Куди? — Геб глянув на озерце. — Ти хочеш, щоб ми…

— Гагра не буде, — заявив ельф. — Гагра боїться.

Каштелян перебив:

— Як хочете. Зубастик там… — і шубовснув у озеро. Вода не хлюпнула, а розійшлася ледачими перекатами — тільки хвіст майнув над поверхнею і зник.

— Гадаю, нам варто скористатися прикладом нашого доблесного магічного пса, — розважливо зауважив Грюон, озираючись на прохід, де вже миготіли постаті гномів. Він зігнув руки в ліктях, склав разом долоні й пірнув «щучкою». За мить його приклад наслідував Геб. Тупіт і голоси лунали десь за лісом сталактитів. Гагра зітхнув і важко стрибнув у темну воду.