Илья Новак - Сонячна магія

За лісом волохатих сталактитів відкрилося озеро. Його береги заросли синьо-зеленими рослинами. Пласке довге листя повільно звивалося, кінці його зникали під невидимою стелею.

За озером стояв будиночок. Геб стишив ходу — раптом зміркував, на що саме схожа ця місцина. Пофарбована в червоне дерев’яна будівля з похилим дахом і трикутними віконцями дивно нагадувала будиночок з акваріума в Безвихідній вежі.

Трикутні віконця запітніли так, що зовні нічого не було видно. Тихий шелест води проникав у будиночок. За одним із віконець промайнула тінь, пролунав писк, далі все змовкло.

— А це що? — Геб вказав на книжку.

— Зубастик. Книга заклинань, куди я заносив усе, про що дізнавався, коли займався чароплітством.

— То це і є Зубастик? Всього-на-всього книжка?

— Всього-на-всього, кажеш? Ні, все не так просто.

Пес витягнув шию, обережно схопив книгу ротом і потягнув до себе. Від столу, від підлоги, від стін, просто з повітря — зусібіч потяглися найтонші золотаві нитки. Геб зрозумів, що вони були й раніше, але стали помітні тільки зараз, коли книгу зрушили з місця.

У верхній частині обкладинки проступили великі літери: «ЗУБАСТИК».

— Так звали мого кота, — пояснив Каштелян. — Він помер дуже давно, але на згадку про нього я назвав книгу його ім’ям.

Жовті пергаментні сторінки вкривали якісь малюнки, схеми та написи.

Магопес поклав книжку на підлогу й схилився над нею.

— Так… — забурмотів він. — Ось тут у нас «Легіони пітьми». А отут «Зламаний меч»… — лапою він перегорнув сторінку. — «Темний ельф», «Темний ельф-2»… це те саме захисне заклинання, що двері охороняє. Нам воно зараз ні до чого. «Відкривачка», «Ремонтне заклинання», заклинання-швець — це щоб підошви підбивати… Кгм, а якщо спробувати «Легіони пітьми»?

— У чому ж суть даного чаклунства? — поцікавився Гргоон Блюмкін.

— Воно може викликати всіляких створінь. Не таких сильних, як прототварі, але… Єдина незручність — заклинання само вибирає, який легіон йому викликати. Воно виходить із того, ким є маг, що працює з ним.

— Ти хочеш просто зараз наслати на Бардо Тодола легіон пітьми? — запитав Геб.

— Я спробую… — Каштелян забурмотів щось і зробив лівою передньою лапою дивний жест — спробував зігнути її так, як дотепер жодному псові не вдавалося.

Ззовні долинув тупіт лапок, почувся пронизливий писк. Грюон Блюмкін виглянув у трикутне віконце й швидко відскочив. Тим часом сторінки Зубастика самі собою затріпотіли, зашелестіли. Магопес ще сильніше зігнув лапу, очі його з’їхалися до перенісся від напруги.

— Доблесний Каштеляне, там хтось іде… — почав Блюмкін.

Двері розчахнулися, на дерев’яну підлогу впали тіні. Вони швидко подовжувались, немов ті, хто відкидав їх, стрімко росли.

І одночасно над сторінками Зубастика виникла постать.

У будиночок вбігли сім сірих істот, що виростали просто на очах, зі списами напереваги.

Над шелестом сторінок розрісся й лопнув жовтогарячий міхур. В усі боки вдарив вітер. Стіл з пентаграмою підняло, стільці, на яких сиділи Блюмкін, Гагра та Геб, перекинулися, а самі вони опинились на підлозі. Крисятників теж відкинуло назад, але один устиг метнути списа, що встромився в стіну біля голови ельфа.

Магопес миттєво зник, зате на його місці…

Лежачи на підлозі, Геб закліпав очами, розглядаючи постать, яка відділилася від книги. Вона посвітлішала, стала напівпрозорою, слідом потяглися інші. Крізь них просвічувалася кімната.

На чолі шеренги на задніх лапах прямував великий вусатий кіт у гострому шоломі, важкому нагруднику й кутих рукавичках, озброєний довгим мечем. За ним марширували інші — кожен наступний трохи менший за попереднього — усі в панцирах, з мечами. Коти крокували, одночасно переставляючи лапи, й зважаючи на одночасне роззявляння ротів, навіть співали хором, їх постаті виникали просто з книги, що лежала на підлозі, — спочатку над сторінками з’являвся кінчик шолома, далі голова й усе інше.

У дверях знову з’явилися крисятники. Кіт, який ішов попереду, побачив їх. Вуса його стали сторчма, очі яскраво зблиснули, хвіст заметався з боку в бік, як у розлюченого тигра. Звір засичав, віддаючи команду.

Шеренга котів зламалася, задні кинулися на ворогів. Брязнули, зіштовхуючись, мечі та списи. Геб підхопився й відскочив за стіл, одночасно намацуючи руків’я жезла на поясі.

Виявилося, що жезл не потрібен — усе скінчилося, ніхто й оком не встиг змигнути. Коти вже впоралися з крисятниками, вклали мечі в піхви і знову повернулися в стрій.