Илья Новак - Сонячна магія

— Він усе-таки на боці племені? Навіщо ж тоді ельфи так із ним повелися?

— А хіба не все одно? — просто відповів Гагра. — Карла — він і є карла.

— Але чому ельфи послухалися Каштеляна?

Гаргантюа посміхнувся.

— Вони вирішили, що Великий Каштелян один із псів-примар демона гір, того, що живе в глибокій печері та виє ночами… — ельф скосив око на клишоноге створіння, що ввіткнулося мордою в миску. — Хо, така маленька й балакуча примара… Загалом, наш Каштелян дуже розсмішив їх.

Геб відставив миску, підвівся й вислизнув із намету. На нього ніхто не звернув уваги, тільки один із волохатих собак, що чатували при вході, розплющив око, глянув на Гебвіна й знову заплющив.

Напевне, вже перейшло за північ. Надворі всі спали, догоряли багаття, могутнє хропіння лунало з наметів. Геб пройшов до краю стану, туди, де схил ущелини був нижчий і не надто стрімкий. Хапаючись за гілля кущів і плутаючись у полах пальта, він зійшов нагору й випростався, озираючись навсібіч.

Щось вдарило його під коліна. Бідолаха змахнув руками й полетів униз — просто в обійми до кількох гномів, які ховалися поміж кущами так мистецьки, що, сходячи повз них схилом, Геб не помітив їх.

Йому заткнули рота чимсь вовняним і колючим, а руки зв’язали за спиною. Відбулося це настільки швидко, що приголомшений Геб не встиг видати ні звуку.

Нападники зникли, а Гебвін і далі лежав між кущів горілиць, дивився в небо й слухав звуки, що долинали з табору. Там здійнялася неабияка метушня.

Насамперед — глухі постріли (поки його зв’язували, Геб устиг розгледіти в руках у гномів щось на кшталт рушниць із широкими стволами). А ще — крики, гавкіт собак, шелест, тріск гілок і рипіння снігу.

Незабаром стало ясно, що гномів, які захопили стан, досить багато. Через деякий час полонених посадовили на машини і кавалькада рушила в табір. Гебвіна трусило за спиною в гнома, і він щосили, аби не впасти, стискав ногами похилі боки машини, на якій сидів.

Кавалькада швидко їхала крижаною пустелею. Після пекучого повітря ельфового намету на вітрі його лихоманило. Розстібнуте пальто майже не зігрівало, руки були стягнуті за спиною. Нічого доброго очікувати не доводилось…

Приміщення мало низьку стелю й тільки одне віконце, таке вузьке, що назовні через нього не протиснувся б навіть пес. Підлога, стіни — все складалося з пористого білого матеріалу.

То що ми маємо тут? — швидко дрібочучи короткими кривими лапами, Каштелян обійшов приміщення, дряпнув пазурами підлогу, замислено помовчав.

Вождь щось невиразно бубонів крізь шарф. З-за стіни чулася приглушена музика.

Геб виглянув у вікно, але побачив лише бік снігохода з закритою скляним ковпаком кабіною.

— Передбачаючи ваше запитання, відповім — це великий снігохід, — зауважив Блюмкін і став навшпиньки біля вікна. — Снігохід його превосходительства головнокомандувача.

— Головнокомандувач… — прорипів Каштелян, вкладаючись на підлогу біля колін вождя. — Хто він такий?

Блюмкін сів під стіною, дістав з кишені дзеркальце, вигнутий перламутровий гребінь і заходився розчісувати своє лляне волосся.

— Начальник станції, начальник Дорогоцінної Дороги, начальник озброєної охорони, директор рудника…

— Тут і рудник є? — здивувався Геб.

— Пащека! — вигукнув Гагра. Він скочив і збуджено замахав руками. — Чорна Пащека — ось як його називають вільні ельфи!

— Хай так, — підтвердив Каштелян. — Пащекою справді називають цей рудник.

— А що там добувають?

— Біла людина запитує, що там добувають? — і далі хвилювався Гаргантюа. — Гагра відповість. Там розробляють магрилову руду, але головне не те, що там роблять, головне — хто це робить!

— Стривай… — почав Геб, пригадуючи, як уже по досягненні озера гноми розділилися й полонених ельфів повезли кудись за станцію. — Ти хочеш сказати, гноми змушують працювати ельфів?

— Так!

— А вас чому гноми в полон узяли? — буркнув Гебвін. — Грюоне, ви теж гном. Та ще й будували Дорогоцінну Дорогу. Я не зрозумію…

— Відомості, якими ви володієте, на жаль, не зовсім вірні, — сумно промовив Блюмкін. — Мені складно буде роз’яснити це вам, але, по суті, саме я був причиною появи Голки. Авжеж, не дивуйтеся, можна сказати, що я створив Голку. Після цього я вирушив у подорож і мандрував довго, а коли повернувся в гори, Дорога вже існувала. Під керівництвом Бардо Тодола її почали будувати без моєї участі. Не можу не згадати, як сильно я здивувався, коли побачив цих істот, настільки схожих на мене. Так чи інакше, але спочатку я зацікавився проектом і вирішив надати посильну допомогу. Мені здавалося, Дорога — благо й принесе користь цьому світові. На жаль, з’ясувалося, що я прикро помилявся. Тільки потім я зрозумів, для чого насправді вона потрібна Тодолу. Крім того, у мене з іншими… будемо називати їхнім звичним словом — «гноми»… Отож, у мене з гномами виникли певні розбіжності, викликані різними поглядами на взаємини з дикими… — Грюон скоса глянув на Гаргантюа, — тобто гірськими ельфами… Загалом, мене вигнали.