Тетяна Винокурова-Садиченко - ЖАРТ. Із життя психів

- А що ти можеш сказати з приводу Ісуса Христа?

Янгол звів очі догори, прошепотів щось сам собі. Схоже, ніяк не міг згадати, звідкіля йому знайоме це ім’я. Нарешті згадав.

- А, цей хлопчина… Непоганий був чоловік. Та з’явився невчасно. Теж, мабуть, дзеркало барахлило.

- Що барахлило?

- Дзеркало. - Тоном: а що тут незрозумілого?

Гаразд. Дзеркало так дзеркало. У Янгола на цих дзеркалах був іще один пунктик, та Василь Анатолійович ніяк не міг зрозуміти, в чому саме він полягає. Повернімося до Ісуса.

- Людиною був? Але ж його вважають Богом…

- По-перше, людям треба вірити у щось, що до них близько, що вони розуміють, по-друге, іншим людям, більш розумним, потрібно керувати за допомоги цієї віри, а по-третє, Василю Анатолійовичу, ми пропустимо обід за вашими теологічними пошуками.

Лікар мало не вилаявся. Так о-он воно що! То це, виявляється, його теологічні пошуки, то це, значить, він напав на бідолашного пацієнта, прагнучи будь-що розвести філософію!

Янгол, видно, помітив щось у його обличчі. І знову посміхнувся, - швидко, спалахом.

Підперши кулачком щічку, Інка сиділа в бібліотеці та вряди-годи тяжко позіхала. Конспект не йшов, просто не ліз далі в голову, та й годі. Цей стан їй був знайомий. Це просто означало, що сьогоднішню свою норму вона вже проковтнула, вивчила.

А навіщо вчити? Щоби пізнати? Вона вже давно замислювалася над тим, чи вірною дорогою йде. Надто вже тяжке все це, забагато його й чомусь усе таке складне… Ясно, що мета її вірна. Пізнати Всесвіт. Це ніякому обговоренню не підлягає. Та наскільки вірними є засоби? Їй не подобалося, ой, як не подобалося все це. Якісь теорії, складні, та врешті-решт зрозумілі, й одразу ж виноски, поправки, винятки, окремі випадки, адже багато явищ у ці теорії просто не вкладаються. Ну, не може все бути настільки складним, і що далі, то складніше. Може, вихідні дані неправильні? Може, треба змінювати самі теорії? А виходить так, як у неї з конспектом і з сумкою. То лінується нову сумку купити, то просто не встигає, то грошей чортма… А як щось не сходиться, то це - побічний ефект, це - особливий випадок, цим ми нехтуємо, а ось це виникає один раз із ста, тому це взагалі не описуємо. Так негарно, так невірно… А як? Такий спосіб - єдиний, і час показує, що краще за нього не вигадати. З нашою моделлю мислення. Якщо ж модель мислення спробувати змінити… А як це, Інко? Вирощувати особистості в інкубаторі, нічому їх не вчити, нічогісінько не показувати, може, й не говорити з ними? Тоді щось докорінно зміниться? Та навряд. Тоді просто якихось дебілів отримаємо. Загалом, Інка вважала, що людина або тупа, або розумна від народження. Тут усе залежить від генів, від їх комбінації. Бо якщо намагатися вчити тупу людину, то на крайняк вона виросте ходячою енциклопедією (от, наприклад, Хімік), здатності ж мислити в неї не побільшає. А що таке розумність? Це та сама модель, якої ми зараз хочемо позбутися, так, Інко? І як же ми її позбудемося, якщо вона - від народження? І, якщо все це вірно, то наскільки добре бути розумним? І чи добре взагалі? І чи потрібно взагалі? Інка вважала себе дуже розумною. Якщо не геніальною. (Зоряна хвороба? Що ви! Справді великі люди від неї не страждають.) І раніше була впевнена, що це добре, та зараз трохи розгубилася.

Вона рішуче закрила зошит і знову почала зосереджено запихати його до сумочки. Подивилася на годинник: ще дві години. Ще на дві години потрібно себе чимось зайняти. От клятий конспект! І хто ввів у моду такі маленькі сумочки? Вуха повідривати! Що ж, Інко, здається, ті дві години ти будеш зайнята лише цією справою…

Нарешті! Вжжжик! Замкнула блискавку. Вийшла надвір, закурила. Яке ж у підлітків тяжке життя, коли подумати, тяжке й нудне. А як роблять його ненудним, то частенько відгрібають по голові…

У дорослих життя нудне, тому що вони вважають це необхідністю. Або ж просто звикли. Та чому діти повинні жити так, як дорослі? Й за будь-яке відхилення від норми (в Інки це пізнання, у когось - неформальство, у когось - нічні дискотеки, у когось - музика; це їхнє життя, це їхній маленький власний зміст, чому їх позбавляють його, повільно, впевнено, вперто, холодно, не розуміючи і не намагаючись зрозуміти?) - за будь-яке відхилення від норми почувати провину. Інка закинула сумку на плече і рушила вперед. Бібліотека була розташована біля парку. Цим парком можна було прогулятися й досхочу понудьгувати.

Та понудьгувати не вийшло. Раптом на лавочці побачила Ерастовича. Й не просто Ерастовича, а Ерастовича з якоюсь незнайомою тіткою. Картина вийшла досить цікава: Інка, яка повинна бути у школі, з цигаркою в зубах, і Ерастович, який повинен бути на роботі, а замість того обіймається з тіткою. Коли перший шок минувся, Ерастович непомітно підморгнув Інці. От свинюка, ще й морга! Інка спершу зблідла, потім почервоніла, потім показала Ерастовичу середній палець, рвучко розвернулася і пішла геть. Цікаво, як він пояснить цей мовчазний діалог тітці? Коз-зел!